Verkhnye Synyovydne

Верхнє Синьовидне (до 1946 р. — Синєвидсько Вижнє) — селище міського типу, розташоване в місці впадіння р. Опору в Стрий, 9 км від міста Skole, залізнична станція.

Селище розгорнулось біля підніжжя Сколівських Бескидів, у Верхньосиньовидненській улоговині. Неподалік знаходиться найвища на Львівщині гора Парашка. На північно-західній околиці селища річка Здзенни, яка бере початок у лісовому масиві на південно-східній стороні від села Yamelnytsia та потік Середній, який бере початок з-під гори Погар (719 м), впадають у Стрий. На північний захід від Верхнього Синьовидного розташована ботанічна пам'ятка природи «Дугласія» і геологічна пам'ятка природи «Красний Камінь». На північ від селища розташований хребет Комарницькі гори.

Назва Верхнє Синьовидне походить від того, що в часи паводків розливались дві ріки Опір і Стрий на велику площу водою, яка мала синьоватий колір. Хоча раніше це бойківське поселення мало іншу назву — Synowodzko. Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньої рівнини, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води.

За Верхнім Синьовидним видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою зі смоляками було поранено Олекса Довбуша і його кров залила берег.

Перша згадка про Верхнє Синьовидне в історичних документах — від 1240 р.

В давнину поселення відігравало важливу стратегічну роль. Золота Гора, яка височіє посеред селища, та Скелі Довбуша входили до так званої оборонної Карпатської лінії. Тут стояли численні фортеці, які контролювали перевали на Шовковому шляху з Китаю до Португалії. Раніше на Золотій горі був монастир святої Богородиці, в якому за переказами у 1240 році, повертаючись із поїздки до Угорського короля, зупинявся князь Данило Галицький. Він служив захистом проти монголо-татарської навали. Проіснував монастир до XV століття, потім його спалили поляки, залишились лише сліди руїн.

В різні періоди Верхнє Синьовидне відносилось то до Речі Посполитої, то до Австро-Угорської імперії. Впродовж багатьох століть Синьоводсько лишалося звичайним селом. Лише на початку ХХ ст. вигляд поселення почав змінюватися. В 1885 р. зі Стрия до Лавочного було прокледено залізничну колію, в селище почали курсувати пасажирські потяги. В основному сюди та в навколишні гірські села приїздили львів’яни. В 1906 році було зведено великий тартак. Він відправляв деревину далеко за межі Прикарпаття. Сировина відвозилася спеціально для цього збудованою вузькоколійкою. За часів міжвоєнної Польщі в містечку було побудовано спиртовий завод. Під час Другої світової війни Верхнє Синьовидне зазнало чималих руйнувань.

Єдина вціліла пам’ятка Верхнього Синьвидного — церква Собору Пресвятої Богородиці. Сучасна святиня зведена в 1939-1943 рр. за проектом видатного українського архітектора Василя Нагірного. Храм типовий для бойківського стилю, одноверхий. У крипті вівтаря храму поховано священників. Поруч з церквою — давня дзвіниця та цвинтар.

В сучасному Верхньому Синьовидному працюють підприємства деревообробної промисловості. Також активно розвивається місцевий туризм. За часів Незалежності тут було побудовано декілька готелів, облаштовано приватні садиби, для прийому відпочиваючих.

З Верхнього Синьовидного походить Петро Яцик, найвідоміший український меценат, монумент якому розміщений біля фасаду середньої школи.

Статус селища міського типу Верхньому Синьовидному надано в 1957 р.