Село Демня розташоване на відстані 7,8 км на північ від Миколаєва, поряд з селом Zaklad (відстань — 2,3 км) та здіймається над річкою Зуброю.
Перша письмова згадка про село Демня датована 1464 р. Проте за переказами Демня виникла ще в часи давньоруської держави, а свою назву отримала від того, що постійно була задимлена в результаті розвинутого тут залізодобувного виробництва. Не виключено, що й назву села утворено від слова “домниця” (піч для виплавки заліза з болотяної руди).
Неодноразово село зазнавало татарських навал, що й стало причиною зміни географічного розташування Демні. Тікаючи від татар, селяни спускалися з гори в долину річки Зубри. З часом село повністю перемістилося в долину річки значно північніше від попереднього розташування. Тепер про колишнє місцезнаходження села свідчить хрест.
Ймовірно, на місці села Демня колись давно-давно плюскотіли хвилі прадавнього моря. Жителі цього моря та осади залишили за собою цінний слід — вапняк, який легко надається для обробки.
Тож не дивно, що село здавна славиться майстрами по каменю, багато з них утворили вже цілі династії. Як, наприклад, родина Дзиндра. Один з членів цієї родини — відомий україно-американський митець Михайло Дзиндра, Modern sculpture museum якого можна відвідати у Брюховичах. Його старший брат Євген — відомий класик львівської скульптурної школи, автор двох левів, що перед Ратушею. Племінник — Олесь, засновник галереї Museum of Ideas.Зараз Демня нагадує "музей" кам'яних скульптур під відкритим небом. Особливо їх багато на місцевому цвинтарі.
Але не тільки цей цвинтар може похвалитися виробами дем'янських майстрів, адже із замовленнями приїздять жителі всієї України, а особливо Галичини. Демнянські самоуки іноді виготовляють раритетні скульптури, причому роблять їх "на око", без будь-яких попередніх креслень чи гіпсових форм. Здалеку складається враження, що різьблений хрест не з каменю, а з дерева.
Кам'яні фігури, здебільшого святих, у селі можна побачити біля хат, а біля старої церкви св. Миколая збережено унікальну композицію — фрагмент Хресної дороги — "Упадок Ісуса".
У Демні є діюча церква Святого Миколая УГКЦ, яка існує тут ще з 1878 року та бачила цісаря Франца Йосифа. Про його візит на ці території нагадує і напис на кам’яній арці при вході в церкву - на пам’ять про 60-літнє панування монарха. В часи війни 1914 року частину церкви зруйнували. 1925 року будівлю відновили, про що нагадує кусочок від одного зі снарядів та скульптурна група “Несення хреста”.
Однією з визначних пам’яток с. Демні є костел Пресвятої Богородиці. Костел був споруджений у 1913 р. місцевими жителями. Наприкінці 1914 р. святиня була пошкоджена російським військом. У 1916 – 1917 роках в Демні квартирувало австрійське військо, і вояки відремонтували каплицю, а якийсь вояк-художник розмалював храм всередині. Біля 1945 р. костьол був закритий. У 1960-х роках в ньому містився колгоспний склад, а в 1984 р. – шкільний гімнастичний зал. В будинку плебанії знаходилася школа. У 1989 р. було відремонтовано дах костьолу, а в 1990 р. зліквідовано гімнастичний зал. Тепер будівля костелу пустує. Вікна повибивані, а хрест впав від старості у 2007 р. Всередині костелу збереглися рештки помалювань. Особливість його в тому, що побудували храм з тесаного місцевого пісковика.
Потенційно, костел у Демні як і саме село може стати туристично привабливим місцем, де розташовані пам’ятки.