Історія міста сягає в далеке минуле. Воно виникло на місці давньоруського поселення Погонич, яке, як гадають, займало територію вздовж сучасної вулиці Т. Шевченка (колишня В. Терешкової, раніше Перемишльська) і північного берега річки Млинівки. Припускають, що неподалік від цього селища, на пагорбі, де зараз стоїть церква Різдва Богородиці і колишній костел бернардинів, знаходилося давньоруське укріплене городище, одне з багатьох на Прикарпатті. Невідомо, коли виник Погонич. У 1929 році на території цегельні по вулиці Перемишльській були знайдені бронзові предмети (сокири, серп, браслет та ін.), які походили з ІХ — VІІІ століття до нашої ери. На віддалі 18 км на південний захід від Погонича знаходилось давнє княже місто Самбір (сучасний Старий Самбір) — адміністративний центр Самбірської волості, яке у 1241 році знищили татаро-монголи. Уцілілі жителі цього міста переселилися в Погонич, який з часом розрісся і його назвали "Новим Самбором", а знищене татаро-монголами місто столо "Старим Самбором". З 1390 року за давнім Погоничем утвердилася назва "Самбір". Але в документах до 1450 року місто іменується і Самбором, і Новим Самбором, і — по старому Погоничем. Обидва міста мали іще одну назву: Старе Місто і Нове Місто.

Самбір

У 1340 році Самбір, як і всю Галичину, завоювали польські феодали на чолі з королем Казимиром ІІІ. Остаточно ці давньоруські землі відійшли до Польщі лише у 1387 році після короткочасного їх перебування у складі Угорського королівства. В складі польської держави колишня Самбірська волость, яка була княжою власністю, стала одним іх чотирьох повітів Перемишльської землі Руського воєводства і приватною власністю польських королів і магнатів.

У 1387 році власником Самбірщини (території між Добромилем і Стриєм) став магнат Спитко Мальштинський. Цей маєток йому дістався від короля як подарунок за військові заслуги під час загарбання давньоруських земель. У 1390 році Самбір — колишній Погонич отримав магдебурзьке право і в тому ж році поруч з старим містом (з східного боку), на низькому відкритому пагорбі почали будувати нове місто на зразок західноєвропейських готичних міст.

Сьогодні Самбір — місто обласного підпорядкування, центр району. Віддаль від Львова до Самбора 73 км. На території Самбірського району, який займає 94.9 тис. га, розташовано 109 населених пунктів, в тому числі місто Рудки і селище міського типу Дубляни. Населення району на 1 січні 2001 року складає 73.0 тисяч чоловік.

По території району протікають ріки: Дністер, Стрвяж, Черхавка, Болозівка і ін. дрібні річки. Район в основному розташований у передгір`ї Карпат на Самбірсько-Дністровській височині, а його південна частина — в Карпатах.

Рудки — місто районного підпорядкування, розташоване на автошляху і залізниці Львів-Самбір-Ужгород-Чоп. Рудки були центром Рудківського району, а в 1963-1964 роках входили до складу Городоцького району. Населення 5,7 тис. чоловік. Місто розкинулось на Самбірсько-Дністровській височині, у північній частині долини річки Вишеньки, притоки Сяну.

За деякими науково-довідковими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов`янських племен назв боліт, в грунті яких виступала рудувата або червонувата глина, — рудава, руда. Подібна болотяниста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви Рудки.

Сліди заселення біля Рудок сягають кінця ІІІ тисячоліття до н. е., про що свідчить виявлене тут курганне поховання шнурової кераміки (бронзова доба). Тут виявлено поховання пшеворської культури (ІІ-ІІІ ст. до н. е.), яке дозволяє припустити існування в районі сучасного міста Рудок стародавнього поселення.

У ХІV столітті Рудки були хутором с. Бенькової Вишні (тепер с. Вишня). Як окреме село згадуються вперше в джерелах з 1472 року.

Вигідне розташування на торговому шляху Львів — Самбір і родючість грунту сприяли заселенню і розвитку Рудок. З 11 січня 1645 року Рудки згадуються як місто. У першій половині ХVІІІ століття Рудки отримали магдебурзьке право, що остаточно узаконило їх становище як міста.

За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу, а згідно з класифікацією населених пунктів 1784-1785 років були іменовані містечком.

За адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійськими властями 28 лютого 1867 року, Рудки стали центром Рудківського повіту. У другій половині ХІХ століття помітно збільшується населення Рудок. Якщо в 1860 році воно становило 1695 чоловік, то наприкінці 60-х років — 2140, початок 90-х — 2695 чоловік, 1900 — 3268 чоловік, на сьогоднішній день — 5700 чоловік.

Зі Самбірщиною пов`язано багато відомих історії особистостей: родом з села Кульчиці гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний, Юрій Кульчицький — герой турецьких воєн, який врятував Відень від турецької облоги і став першим у Європі засновником кав`ярень; Марія Мнішек і Лжедмитрій брали шлюб у Самборі, після чого останній в 1604 році вирушив на Москву, щоб заволодіти царським престолом; Григорій Самбірчик — талановитий вчений і поет, визначний культурний діяч свого часу; відомий український маляр Федуско; відомий вчений, вихованець Києво-Могилянської академії, викладач Московської Слов`яно-греко-латинської академії Павло Конюшкевич. Сузір`ям яскравих імен, серед яких актори Лесь Курбас, Омелян і Теофіла Бачинські, оперний співак Олександр Носалевич, видатний вчений — Філарет Колесса, засновники Товариства і музею "Бойківщина": Володимир Гуркевич, Володимир Кобільник, Іван Филипчак, Михайло Скорик, Антон Княжинський, політичні і державні діячі в уряді ЗУНР: секретар (міністр) внутрішніх справ Іван Макух, секретар (міністр) земельних справ Всеволод Ріпецький, ознаменувався Самбір кінця ХІХ — початку ХХ століття.