Хустський район

Хустський район розташований у передгірській та гірській зоні серединної частини Закарпаття. Південні межі району проходять по державному кордону України з Румунією. Характерний ландшафт Хустщини: рівнинно-терасові долини річок Тиси, Тереблі та Ріки і гористі масиви, які займають до 60% території району. Звідси через розрив гірської гряди — так звані "Хустські ворота" — Тиса виносить свої бурхливі води в Закарпатську низовину і пливе далі до Дунаю, поступово набуваючи спокійного характеру. На берегах багато пляжів. Найвища точка Хустщини — гора Менчул (1501 м) на межі з Тячівським районом. Гори вкриті лісом з полонинами на високогір’ї.

На території району міститься "Закарпатське море" — Вільшанське водосховище та вулканічне Липовецьке озеро, розташоване у кратері давнього вулкану. Неподалік Хуста розташована унікальна Долина нарцисів — єдине рівнинне місце в Європі, де в первісному вигляді зберігся нарцис вузьколистий. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харіус, бабець, марена, головень, плітка, карась.

Хустщина є частиною Мараморощини (також Мараморщина, Мармарощина, румунською мовою Maramureş, угорською Máramaros) — історико-географічного краю у басейні річки Тиси, частина якого зараз належить Румунії. Назва походить від річки Мара і згадується вперше у грамоті 1199 р. До кінця XIII ст. була рідко заселена і служила територією для полювання угорських королів та бояр. 1329 р. угорський король подарував Хусту і Вишково (в числі 5 марамороських містечок) право коронних міст, за яким міські жителі звільнялися від влади та податків на користь місцевого феодала і запроваджувалися елементи маґдебурзького права. З XIV ст. територію колонізували українці з Галичини та румуни з Семигороду (Трансильванія). З 1385 р. Мараморощина становила адміністративний округ — жупу (комітат) у складі Угорського королівства, 1526 р. відійшла до Семигороду, а з 1733 р. перебувала у складі Австрійської імперії. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 р. північну частину 1919 р. приєднала Чехо-Словаччина, а південну — Румунія. 1939 р. Хуст побував столицею автономного державного утворення Карпатської України.

Цікаво, що Хустщина — історична батьківщина комбайна. Хоч запатентований він був у США, але машина для механізованого збирання пшениці винайдена А. Єнковським зі села Стеблівка у 1874 р. саме на Закарпатті.

Районний центр — місто Хуст.

На території району є родовища мінеральних вод, на базі частини з них — курорт Шаян, в селі Велятино є пансіонат термальних вод. Біля села Сокирниця є велике родовище цеолітів (розвідані запаси біля 100 млн. тон) та завод з виробництва дрібнофракційного цеоліту — цінного фільтруючого і сорбентного матеріалу.

В окремих селах існують народні промисли. Особливої популярності набули вироби умільців лозоплетіння села Іза, відомі і за межами України. В селищі Вишково виготовляють сувенірну продукцію з кукурудзяного листя.

В селі Нижнє Селище працює швейцарська сироварня, де виготовляють сир без консервантів та харчових добавок за тисячолітніми альпійськими технологіями.

Село Шандрово (зараз — Олександрівка) на початку ХХ ст. було відоме на усі Карпати. Славу йому принесла невелика криниця, з якої добували ропу — дуже солону воду, що нагадувала своїм зовнішнім видом мармелад, утворений завдяки сильній концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Шляхом випаровування жителі села добували з розчину чисту сіль. Сюди ж з навколишніх країв з’їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Легендарна криниця дотепер стоїть у центрі села.

У районі розташовані відомі гірськолижні курорти — Пилипець, Подобовець, Ізки, Верхній Студений та бальнеологічний курорт Сойми. Тут починаються пішохідні та веломаршрути на Полонину Боржаву, Вододільний хребет та гірський масив Ґорґани. Велика частина території належить до природно-заповідного фонду України.

Туристів, безперечно, також зацікавить Національний природний парк "Зачарований край", в якому є два неповторні природні об’єкти загальнодержавного значення: урочище Смерековий камінь (біля с. Ільниця), визнаний в Україні як найоригінальніший скельний масив та унікальне для Європи рідкісне верхове сфагнове болото Чорне багно. Приваблять мандрівника гори Кук і Бужора, з яких відкривається панорама Боржавських полонин. У межиріччі Боржави й Іршави розкинулися сади та виноградники, поля, засаджені овочами.

Помітну роль в економічному зростанні краю відіграло будівництво вузькоколійки, так званої господарської залізниці, яка возить місцевий люд і в наш час.