Кліматичні та рельєфні умови в південних і північних частинах району істотно відрізняються. Умовно вони поділяються на три зони: низинну, передгірську та гірську. Потужний хребет захищає територію від північних вітрів — переважають західні та південно-західні. Клімат району теплий, помірний і вологий у передгір’ї, прохолодний і дуже вологий — у високогір’ї. За даними метеостанції Уголька (470 м н. р. м.), середньомісячна температура січня становить -4,5°, липня — +17,2°, середньорічна — +7,1°С. Середньорічна кількість опадів складає 1390 мм.

У районі розташоване найсніжніше місце України — село Руська Мокра. В середньому стійкий сніговий покрив лежить тут упродовж 116 днів у році. Це зумовлено специфікою розташування села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.

На Тячівщині знайдено стоянки древніх людей періоду кам’яного віку в печері Молочний Камiнь та поблизу села Діброва — одні з найдавніших у Закарпатті. Біля села Руське Поле виявлено городище Капуна (ХІ-ІV ст. до н. е.) та Карпатські кургани (IX ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.), у місті Тячів та селі Біловарці — рештки поселень куштановицької культури (VI-III ст. до н. е.). Виявлено поселення давніх епох: раннього палеоліту (50 тис. рр. до н. е.) — в селі Діброва, пізнього палеоліту (30 тис. років до н. е.) — у селі Велика Уголька, городище епохи раннього заліза — у селищі Солотвино.

Жителі району брали участь у антифеодальному повстанні угорського селянства під проводом Дьєрдя Дожі (1514 р.), яке переросло у загальноселянську війну, охопивши всю Угорщину, у тому числі й Закарпаття. Після придушення селянського повстання Тячів разом з іншими містами (Мукачеве, Ужгород, Вишково, Хуст, Сигет, Солотвино) був віднесений до числа бунтарських і пограбований, а потім два роки сплачував велику контрибуцію.

У Тячівському районі розташовані найдавніші німецькі колонії в Карпатах — села Усть-Чорна (кол. Кенігсфельд — Konigsfeld), Руська Мокра і Німецька Мокра. Постали вони за розпорядженням австрійської імператриці Марії-Терезії 1775 р. 50 сімей лісорубів із містечка Бад Ішль (Верхня Австрія) переселилися в цей віддалений куточок імперії. З колоністами прибули також священик, вчитель та лікар. Головним завданням прибульців було налагодження безперебійних поставок лісу, що вони й почали успішно виконувати, сплавляючи щороку тисячі кубометрів лісу. Колонії пережили всі лихоліття, включаючи Другу світову війну, але пустішають у наш час через відсутність достойно оплачуваної роботи.

У південній частині Угольського заповідного масиву в межах стрімчакового середньогір’я пролягає Мармароська тектонічна зона, складена малопотужними вапняково-мергелистими та карбонатними відкладами юрського віку. Для рельєфу цієї місцевості характерні екзотичні вапнякові скелі заввишки 70 м. Це блоки юрського вапняку — клипени. Вони оточені молодшими породами, які відклалися в крейдяному періоді і називаються флішами. Численні тектонічні тріщини у вапнякових блоках, велика кількість опадів (до 1600 мм на рік) сприяли розвитку та інтенсивному утворенню печер і підземних ходів.

На території Угольського масиву відомо біля 30 карстових порожнин. Входи до цих печер знаходяться досить високо (100-300 м) над рівнем долини і часом настільки заросли чагарником, що знайти їх важко. Більшість печер сильно змиті і до кінця непрохідні. Цілком ймовірно, що вони являють собою залишки стародавніх шляхів стікання підземних вод, які залишилися після утворення долин річок Великої та Малої Угольки. На користь цього говорить і те, що входи до цих печер знаходяться на різному рівні відносно дна долин, а округлість їх зводів свідчить про проходження тут у минулому напірносифонної циркуляції підземних вод. Виходячи з цього, можна зробити припущення, що печери, які знаходяться у верхній частині вододільного хребта, більш стародавні, ніж ті, що розташовані нижче.

Печера Дружба (Романія)

Цікавою для вивчення сучасного підземного стоку, гідрології району, а також інтенсивності його карстування є Дружба — найбільша печера Українських Карпат.

Вхід до шахти знаходиться на висоті близько 500 м у буковому лісі на околиці села Мала Уголька. Вхід у печеру є на дні неглибокої триметрової карстової лійки еліпсоподібної форми (10х15 м) зі стрімкими обривистими стінами. Шахта провального типу. Утворення стовбура розпочалося, очевидно, знизу. Процес корозії, тобто хімічний розчин вапняку, який просочувався зверху по тріщинах у породі, сприяв утворенню на певній глибині купола, що поступово збільшувався доверху. Піднімаючись все вище і вище, купол підійшов дуже близько до поверхні землі. Сильні дощі підмили тонку перемичку, яка обвалилася й утворила шахту.

Це підтверджується величезним навалом брил на дні провалля. Стінки шахти сирі, верхня частина покрита мохом. У них є великі та маленькі ніші, багато тріщин — вертикальних і горизонтальних. Глибина вертикальної частини шахти до верхівки конусоподібного насипу — 21 м. Конус складається з дрібних камінців, змішаних із землею й гумусом, що потрапили в шахту після обвалу. У 4 м від конуса стіни шахти розходяться майже під прямим кутом, утворюючи стелю високого залу, витягнутого по довгій осі печери. Стіни ховаються в таємничій темряві підземелля. Промінь ліхтаря вириває із вічної темряви частини стіни з тонкими трубами сталактитів, загадковими кущиками геліктитів, нерівну, завалену брилами долівку печери. Північна частина залу всіяна сталактитами різної довжини і товщини. Багато з них обвиті тонесенькими прикрасами з переплетених між собою кам’яних трубочок — геліктитів. Знижуючись виступом зі стелі, ця частина залу схожа на вітрину ювелірного магазину, всипану в сяючих променях світла кам’яними квітами. Відразу ж за казковим лісом сталактитів і геліктитів у стіні залу видніється невеличкий отвір північного ходу, який трохи підвищується над долівкою печери. Хід, поступово звужуючись, виступами йде вгору. Місцями він дуже вузький і просуватися по ньому досить важко. Зробивши кілька стрімких поворотів, хід через 20 м закінчується вузькою непрохідною щілиною, з якої витікає невеличкий струмок. Утворюючи ванночки і каскади, струмок біжить долівкою ходу, а потрапивши в зал, зникає в навалі брил. На південь долівка залу різко знижується і переходить у слизький осип, який підводить до отвору в нижні горизонти шахти. Хід схожий на невеликий колодязь.

Тут знову з’являється струмочок. Рухаючись у цьому напрямку, просуваючись по все нових ходах, спускаючись все глибше й глибше, можна потрапити в дальні райони печери, зокрема в її найгарніший зал — зал Саманти Сміт. Загалом печера являє собою систему галерей та залів, розташованих на різних рівнях. Загальна довжина всіх досліджених ходів становить 900 м, глибина — 45 м. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 5° до 8°С, вологість становить 100%.

Печери Угольки — це справжні музеї природознавства. Цікавим в археологічному та палеонтологічному відношеннях є підземний лабіринт скелі Вів. Він являє собою комплекс печер зі складним переплетенням ходів, майже доверху заповнених дрібними камінцями та кістками тварин.

Печери скелі Вів

Розташовані на відстані 2 км від лісництва Карпатського біосферного заповідника. Входи до печер розташовані на різних рівнях на північ, схід і південь. Усього знайдено 8 печер. Найбільша з них — печера Білих стін. Довжина її ходів становить 118 м. Печера має 5 окремих входів. Вона суха, в окремих місцях є маленькі сталактити, а в стінах — ребристі патьоки коричневого, жовтого та білого кольорів. Температура повітря в різних частинах печери коливається від 3° до 6°С, вологість — 100%.

Печера Вів є другою за довжиною ходів порожниною. Загальна довжина ходів досягає 50 м. Печера закладена у тектонічній тріщині між двома плитами, чим і відрізняється від інших печер. Печерний заповнювач — глина зі щебенем великої фракції (10-12 см). Середня температура печери складає 5°С, вологість — 100%.

На відстані 10 м від одного з входів до печери Білих стін (на 5 м нижче) знаходиться вхід у печеру Перлинова. Колись вони були з’єднані між собою, але з часом ходи запливли, забилися глиною і гумусом. Порівняно невелика (всього 38 м) печера є унікальним прикладом дії тріщинних вод на слаборозчинні карбонатні породи. Крім сталактитів, на стінах утворилися численні кальцитові кульки, які блиском і красою нагадують перлини. Права стіна печери вкрита на всю довжину великим каскадним напливом, який місцями доходить до стелі. У печері є два зали: Малого підковоноса та Ікл. У другому залі було знайдено велику кількість ікл печерного ведмедя. Печера волога, місцями капає вода, на підлозі є невеликі ванночки. Середня температура повітря печери складає приблизно 5° С, вологість — 100%.

Якщо пройти 200 м на північний захід від печери Вів, то можна знайти вхід у колодязь Експедиційний (шахта Упорна). Вхід має неправильну видовжену форму розміром 1,5х1 м. Печера являє собою карстову шахту промивного типу глибиною 24 м, яка закінчується двома невеликими залами. Стеля залів місцями прикрашена невеликою кількістю сталактитів. По долівці протікає струмок. Температура повітря нижньої частини печери складає 6°С, вологість — 100%.

Інші печери скелі Вів невеликі за розмірами, їх довжина становить від 8 м до 29 м. Середня температура повітря приблизно складає 4°С, вологість становить 100%.

Порожнини скелі Чур

На правому березі Малої Угольки напроти скелі Вів (вище на 80 м) височать красиві скелясті бескиди Копиця і Чур. На скелі Чур нараховується 7 карстових порожнин. Печери невеликі за розміром довжиною 8-30 м, закладені вздовж тріщин вапнякового масиву. Середня температура порожнин становить 5°С, вологість — 100%.

Від скелі Чур на північний схід тягнеться ледь помітна лісова стежка. Вона веде через головний вододільний хребет біля підніжжя двох скель з невеликими Печерами Йолкіна та Сріблястої краплини. Далі вона виводить на новий вапняковий масив (урочище Гребінь), який знаходиться у межиріччі Малої та Великої Угольки та простягається з заходу на схід на 2 км. На цьому масиві нараховується 6 відокремлених порожнин. Поряд з печерами на цій території знаходяться інші карстові утвори, зокрема гроти й колодязі. Найбільш цікавими є Печера Прозорих стін та печера Ведмеже Ікло.

Печера Прозорих стін

Поблизу села Мала Уголька (недалеко від гори Погар) розташована карстова печера, закладена в юрських вапняках і створена двома перпендикулярними камерами завдовжки 5 м і 20 м. Вхід у Печеру Прозорих стін знаходиться напроти вершини Угольська Плеша в скелі, витягнутій з південного сходу на північний захід. Стіни вкриті молочно-білим прозорим кальцитом зі зеленуватими напливами, які нагадують за формою чудові казкові кам’яні квіти. У першій прохідній камері знайдено добре збережений череп ведмедя.

Печера Ведмеже Ікло

Розташована 100 м східніше від Печери прозорих стін. Вона закладена по великій кривій тріщині, яка перетинає вапняки під кутом 60°. Великий гротоподібний вхід 7х10 м завалений брилами вапняків, що осунулися з правого боку стіни. Якщо увійти в печеру, майже біля самої стелі чорніє отвір другого поверху, закладений у тій же тріщині. Довжина печери становить 30 м, середня температура повітря -5° С, вологість — 100%.

Печера Гребінь

Ніби продовженням описаних печер є печера Гребінь, відкрита у 1958 р. школярами з села Велика Уголька. Знаходиться вона на правому березі ріки Велика Уголька біля підніжжя однойменного хребта, має два поверхи. Вхід до печери починається невеликою галереєю у формі замкової щілини. Через 3 м стеля різко піднімається вгору на висоту до 10 м. Під ногами чорніє отвір злегка похиленого колодязя глибиною до 13 м. У протилежній стіні на віддалі 12 м від колодязя видніється невеликий отвір. Це продовження печери, її другий поверх. Печера дуже гарна — зі стін спускаються каскадні напливи з кам’яними водоспадами, зі стелі звисають ажурні кальцитові завіси, а з самого початку, одразу за вузьким ходом, відкривається вид на колодязь, стелю прикрашають грушоподібні та кулеподібні ребристі напливи. Печера Гребінь велика, її об’єм становить 457,6 м³, довжина — 71 м. Віддаль по вертика лі між першим та другим поверхом становить 29 м. У ній можна ходити на повний зріст. Температура повітря печери складає 8,2°С, вологість — 100%.

Печера Молочний Камінь

На лівому березі Великої Угольки височать над лісом три великі бескиди. Найбільший з них має назву Молочний Камінь. Складений з білувато-блакитного мармуроподібного вапняку, він повністю виправдовує свою назву. Скеля Молочний Камінь своєю формою нагадує бумеранг. Уся вона поросла лісом і розсічена великою кількістю тектонічних тріщин. На південному її схилі здалека видніється продовгастий отвір. Це вхід у печеру, якій місцеві жителі дали назву Молочний Камінь. Завдяки просторому входу (10х2,5 м) вдень печера зсередини освітлена розсіяним світлом. Через 5 м від входу вона роздвоюється. Західний хід тупиковий, східний — переходить у великий зал розміром 10х15 м і висотою до 15 м. На висоті 10 м печера продовжується вглиб вапнякового масиву комбінацією двох перпендикулярних тріщин, які закінчуються залом 5х10 м. Загальна довжина печери — 92 м. Температура повітря великого залу печери — 3°С, вологість — 100%. У печері було виявлено стоянку первісних мисливців.

Печери Великої та Малої Угольки різноманітні за своєю внутрішньою морфологічною будовою, за кількістю і красою натічних форм, обсягом та кількістю поверхів. Висока концентрація печер на порівняно малій площі говорить про інтенсивність розвитку підземного карсту в цьому районі.

Гора Великий Камінь

Оголені юрські вапняки з великою кількістю решток викопної фауни.

Карстовий, або Кам’яний, міст

Унікальна природна арка, яка утворилася внаслідок карстових процесів, як вважають науковці, ще на морському дні. Вона складається з мармуризованого вапняку і вкрита зверху розрідженим буковим насадженням, а відкриті ділянки цієї величезної брили зайняті мохами та накипними лишайниками, які чергуються з невеликими дернинами рідкісних папоротей.

На території Тячівщини розташовані Широколужанський та Угольський масиви Карпатського заповідника, а також декілька унікальних заказників, де охороняються рідкісні рослини та тварини Карпат. На території селища Буштино знаходиться парк ХVІІІ ст.

Угольсько-Широколужанський заповідний масив Карпатського біосферного заповідника

Розмiщений на пiвденних схилах полонини Красної та її потужного вiдрогу полонини Менчiл у межах висот 400-1280 м н. р.  м. Загальна площа заповiдної територiї складає 15580 га. Геологiчний фундамент масиву утворюють вiдклади крейдяного i палеогенового перiодiв. Пiвденна частина Угольського лiсництва знаходиться у Пiвнiчнiй зонi стрiмчакiв. Для цього району характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi рiзноманiтнi карстовi форми, зокрема печери, яких налiчується понад тридцять. Оригiнальними геоморфологiчними утворами є вапняковi скелі, висота яких сягає 70 м.

Найвищi вершини заповiдного масиву — Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кiчера (1092 м), Видножанська Кiчера (1072 м), Вежа (937 м).

Масив знаходиться в зонi букових пралiсiв, що утворюють також i верхню межу лiсу на висотi 1200-1300 м. Вище, здебiльшого в улоговинах, трапляються фрагменти криволiсся. В оптимальних екологiчних умовах бук вiдзначається високою життєздатнiстю та утворює високопродуктивнi насадження з запасом деревини понад 600 м³/га.

Фауна букових пралiсiв масиву дуже своєрiдна. Тут трапляються як суто "тайговi" види — рись, довгохвоста сова, чорний дятел, снiгур, так i характернi для широколистяних лiсiв. Вони представленi чорним дроздом, середнiм, бiлоспинним та сивим дятлами, мухоловкою-бiлошийкою, костогризом, синяком, лiщиновим вовчком, лiсовим котом, кабаном, саламандрою. Звичайними на територiї масиву є олень благородний, лiсова куниця, руда полiвка, канюк, повзик, трав’яна жаба — види, якi поширенi по всьому лiсовому поясу Карпат. З рiдкiсних, занесених до Червоної книги України, тварин вiдзначенi кутора мала, горностай, видра, пугач, чорний лелека, полоз лiсовий, тритон карпатський тощо. Єдиною рiчкою заповiдника, куди на нерест заходить "червонокнижний" лосось дунайський, є Лужанка.

Дуже рiзноманiтна фауна рукокрилих масиву, бiльшiсть яких пов’язана з карстовими печерами. Загалом їх нараховують 19 видiв, з яких 8 належать до рiдкiсних. Це пiдковоноси великий i малий, широковух звичайний, довгокрил звичайний, нiчниці — триколiрна, довговуха i війчаста та вечiрниця мала. Взимку скупчення кажанiв у пiдземних сховищах налiчують близько півтори тисячі особин, основну частину яких складають нiчницi велика i гостровуха.

Лише в печерi Дружба зимує понад 1000 тварин, якi належать до 13 видiв. Комахи представленi типовими мезофiльними середньоєвропейськими видами. Серед них такi рiдкiснi види, як жук-самiтник, жук-олень, вусач альпiйський, великий дубовий вусач, мнемозина та iншi. У карстових печерах Угольки вiдзначена унiкальна фауна безхребетних-троглобiонтiв, серед яких є ряд вузькоендемiчних видiв.

У регіоні розміщення Карпатського біосферного заповідника проживає декілька етнічних груп українських горян. Вони вирізняються самобутньою культурою, яка сформувалася передусім під впливом суворих гірських умов. Внаслідок цього виникла специфічна система природокористування, окремі елементи якої не мають аналогів. Зокрема тут зберігся унікальний для Європи осередок високогірного молочного вівчарства та пов’язаних з ним промислів. Гірські пасовища — полонини, вже в VI-IX ст. використовувалися населенням для випасу худоби. Місцеві жителі особливо цінували овець, оскільки від них вони отримували все необхідне: молоко, сир, бринзу, вовну тощо. Відгінна форма випасу худоби, коли її виганяли на віддалені пасовища, де утримували до осені, набула завершеного вигляду у гірському скотарстві Карпат. З ним пов’язане існування специфічного полонинського господарства, що зберегло і досі багато архаїчних рис. Усі дійства, що його супроводжують, обов’язково побудовані на старовинних обрядах, які частково зберегли свою дохристиянську суть. Особливо видовищний весняний вигін худоби на гірські пасовища, так званий полонинський хід, який відбувається з особливою урочистістю та усталеним церемоніалом.

Заказник "Аршична"

Сінокісний масив на вододільному хребті (відроги полонини Побита). Створений для охорони природних угруповань арніки гірської — виду, занесеного до Червоної книги України.

Заказник "Гладинський"

Розташований в урочищі Чортів на південних мегасхилах Ґорґан. Створений з метою охорони насаджень ялини та ялиці віком 300-400 років. Обидві породи мають резонансну деревину, що високо цінується у виробництві музичних інструментів.

Заказник "Кедринський"

Розташований на відрогах полонини Побита на південному мегасхилі Вододільних Ґорґан. Створений для охорони ендема — модрини польської і реліктового виду — сосни кедрової європейської. Модрина зростає в резерваті поодиноко або у вигляді біогруп на південних та прилеглих до них схилах у межах висот 1080-1240 м. Основний її осередок зберігся на висоті 1200 м на південному схилі у вологому модриново-кедрово-смерековому чорницевому суборі. Деревостан має вік 130-170 років. У другому ярусі поодиноко трапляються береза повисла, зрідка бук, горобина звичайна.

Ботанічний заказник "Керничний"

Охороняються сосна гірська, вільха зелена на кам’янистих розсипах, тирлич крапчастий.

Район багатий на мінеральні та геотермальні води.

Понад 60 мінеральних джерел Тячівщини містять до 20 життєво необхідних для здоров’я мікроелементів. Особливо багаті металами високогірні джерела селища Усть-Чорна, сіл Руська Мокра, Велика Уголька, Тарасівка. Є джерела з вмістом дефіцитного в Закарпатті фтору (села Добрянське, Новоселиця) та йоду (села Велика Уголька, Руська Мокра). Мінеральні води багаті на кремнієву кислоту. Це справжня аптека для профілактики та лікування цілої низки хвороб. У селі Велика Уголька є закрита свердловина теплої мінеральної води, а в селі Теребля — свердловина з геотермальною водою.

1558 р. посли московського царя Івана Грозного, повертаючись із Константинополя, зупинялися в Угольському монастирі, де проживало тоді 330 монахів. У звіті про перебування, який вони склали, йшлося про мінеральні води в околицях монастиря: "… В горах Полонини є колодязь, а в колодязі вода солодка, що грушевий квас. Та є й інші колодязі, але в них як оцет, а інші як кислі щі… Та в горах тих вода із каменю тече, а є і гаряча, можна яйце зварити… І в ті води чимало людей приходять хворими із різними болячками, кладуться у ті води, і всім приходящим настає зцілення…"

Важливе місце в природних багатствах Тячівщини займає мармур, запаси якого становлять близько 800 тис. м³. У селі Новоселиця видобувають рожевий мармур. Мармурові кар’єри відкрито також у селах Кричово, Угля, Калини, Вільхівці-Лази, Ганичі.

Запаси кам’яної солі в районі становлять 1,8 млрд. тонн. У Солотвинському родовищі запаси солі складають біля 700 млн. тонн. Її добування почалося ще у бронзовому віці. Монети та залишки давньої солекопальні, виявлені археологами, свідчать про те, що сіль з цих країв постачали навіть до Римської імперії. Тереблянське родовище розроблялося в кінці XVIII та на початку XX ст.; тепер воно на консервації. У селі Ганичі є також значні запаси ліпаритових туфів, а в районі села Новоселиця запаси вапняку, що становлять понад 3 млн. тонн.

У селах Терново, Ганичі, Чумальово, Угля, Діброва є цегляні заводи, їх потужність — 25 млн. штук цегли в рік. Усього в районі працють 22 промислові підприємства, з них 9 — лісової та деревообробної галузі, 8 — харчової, 6 — машинобудування та металообробки. Населення району обслуговують понад 1300 об’єктів торгівлі, побуту, виробничих структур усіх форм власності. Відкрито 6 цехів з розливу мінеральної води, 45 пекарень. Створено та успішно працюють колективні — 9 сільськогосподарських виробничих, 8 селянських фермерських та близько 50 тисяч індивідуальних господарств.