Великий Бичків

Великий Бичків (російською Бичков, угорською Nagybocskó, словацькою Veľký Bočkov, чеською Velký Bočkov, на їдиш Бичкив, Бичкев) — селище міського типу з 1947 р. Розташоване на відстані 35 км від районного центру (Рахова) та 29 км від Центру Європи (околиця Ділового). Найближча залізнична станція — Солотвино (12 км).

Великий Бичків — найстаріший населений пункт Рахівщини. Перша згадка про нього походить ще з кінця XIV століття. В грамотах Мараморощини XIV-XV ст. відзначено, що угорський король Людовік Великий подарував синам воєводи Сааза Балку Драгову та Іоану Бичків, Білу Церкву, Тересву і Буштино (11 серпня 1373 р.). Власниками Бичкова спочатку були волоські воєводи, але населення було русинсько-українським, нащадками великого слов'янського племені білих хорватів.

Ймовірно, назва села походить від слова "бочка", оскільки до 1944 р. село мало офіційну назву Великий Бочков. Крім того, у селищі виготовляли тару — бочки для солотвинських солекопалень.

В кінці XV ст. Великий Бичків став центром Великобичківської казенної домінії, що займала значну територію у східній частині Мараморощини. На поч. XVIII ст. Великий Бичків стає одним із центрів розвитку лісової і деревообробної промисловості, лісосплаву.

В 1868 р. в селищі було побудоване перше лісо-хімічне підприємство не лише Закарпаття, але й Угорщини — хімзавод "Клотільда", на якому переробляли букові дрова на оцет, деревне вугілля та іншу продукцію. Там трудилися сотні робітників. Однак, більшість займалася сільським господарством, скотарством, про що свідчить зображення бика і орача (плугатаря) на старовинному гербі селища.

У другій половині XIX ст. Великий Бичків був повітовим містечком — центром Тисодолинянського округу (повіту) Марамороського комітату (на поч. XX ст. округове правління було переведено до Рахова).