Жидачів

Жидачів — одне з найстаріших міст Прикарпаття, колишній адміністративний центр Жидачівського району, зараз — центр Жидачівської міської громади Стрийського району. Місто розташоване на межі Подільської височини (а точніше її найбільш горбистої частитини — Опілля), та угловини Передкарпаття. Територія довкола має досить плоский рівнинний рельєф. На півночі і на заході місто огинає річка Стрий, яка впадає у Дністер за 5 км на схід від Жидачева. Найвищою точкою міста є гора Базиївка на південно-східній стороні якої розташований житловий масив "Гора".

Першу письмову згадку про місто Жидачів знайдено у "Повісті минулих літ" і датовано 1164 р., де воно згадується як Удеч (або Зудечів). Пов’язана ця згадка з великою повінню у Галичі, отже, Дністер виходив з берегів не лише через глобальне потепління.

Походження назви міста пов’язують з румунським словом "жудечу", що означає "право". Деякі історики припускають, що поселення заснували румунські колоністи, і тут відбувалися суди. В історичних документах зафіксовано близько 25 назв міста.
У 1393 р. місто отримало магдебурзьке право. На той час воно вже було одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю; мало замок, обнесений валом. Мешканці займалися землеробством та ремісництвом.

Перед Другою світовою війною в місті нараховувалося близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. Існували дрібні підприємства харчової промисловості, цегельні, кам’яні кар’єри, кузні, дизельна електростанція, майстерні кравців і шевців, була поширена приватна торгівля, розпочалося будівництво паперової фабрики. Діяли три синагоги, одна церква, один костел.

У 1951 р. введено в дію картонно-паперовий комбінат, який відомий усім жителям України завдяки туалетному паперу "Кохавинка". Назва ця походить від села Кохавина, якого вже не існує — у радянські часи його було приєднано до селища Гніздичів.

Сучасне планування міста багато в чому завдячує тому, як місто розвивалося у княжу добу та в XIV-XVII ст. Первісний вигляд міста вирізнявся наявністю фортифікованого городища на горі Базиївці та дерев'яного замку на Замковій горі. При цьому, торгове місто з житловою забудовую було розташоване довкола затоки Стрия. Торгове місто княжої доби до сьогодні зберегло свій статус центра міста — зараз тут розташована мерія та міський парк. З часом до первісного міста з південної сторони долучилось середмістя, що було заселене у XIV-XVII ст. Передмістя було заселене і стало частиною міста у XVII - XIX cт. У 1889 році було завершено прокладання відтинку залізниці Ходорів-Стрий та будівництво станції Жидачів. Території між південною частиною міста та залізницею довго пустували і тільки в міжвоєнні роки й пізніше постали квартали малоповерхової садибної забудови а також малі промислові та складські об'єкти.

Будучи важливим оборонним та адміністративним пунктом, Жидачів часто знаходився в центрі локальних конфліктів, повстань та воєн. Також за свою історію місто неодноразово ставало жертвою руйнівних пожеж і повеней. Це, звісно, не сприяло збереженню його архітектурних пам'яток. Якщо додати до цього поступовий занепад міста у XVII столітті, то не видається дивним, що на початок XIX століття Костел успіння Пресвятої Діви Марії був в Жидачеві єдиною мурованою спорудою.

Місто відоме не тільки давньою і багатою історією, а й чарівними пейзажами. Жидачів має декілька парків та велику кількість зелених зон. У межах міста знаходиться ланшафтний заказник місцевого значення "Базиївка" — природоохоронна територія площею 20 га. Заказник займає частину гори Базиївка та її схили, що спростягаються на захід до річки Стрий. У межах міста також є два озера штучного походження: оз. Промінь та оз. Гребний Канал.