Гніздичів

Селище розташоване на відстані 26 км від районого центру та 70 км від обласного центру на березі річки Стрий. Населення становить 4200 осіб.

Гніздичів розкинувся на межі горбистої Подільської височини і плоскої улоговини Передкарпаття, а саме на Стрийсько-Жидачівській низовині. Територію селища перетинають високовольтні магістральні лінії електропередачі, нафтопроводи, залізничні та автомобільні шляхи, що сприяють економічним зв’язкам з районом та областю.

Про давні часи Гніздичева збереглося мало відомостей. Одна з найдавніших письмових згадок про село відноситься до 1462 р. Це були часи польського панування на галицьких землях, які до Польщі приєднала королева Ярвича ще в 1387 р. Село Гніздичів тоді належало шляхтичу Євстафію Виговському, батьку гетьмана Івана Виговського, а надалі переходило до його нащадків.

Легенда про походження назви селища описується у книзі «Татарівець». У латиномовних джерелах згадується також як Гніздичовче. Про давні часи Гніздичева зібрав відомості львівський історик Василь Лаба. На його думку первісно поселення могло носити назви Гніздичів перевіз або ж Гніздичів двір. Давніх поселень, де б згадувався «двір» чи «перевіз» було чимало. На думку дослідників якийсь з князів в часи Русі мав багато дітей, за що й отримав прізвисько Велике Гніздо. Народна ж легенда оповідає про господаря Гніздича, який свою дочку нарік Гніздичислава.

Статус селища міського типу Гніздичів отримав 1957 року. Ще за радянських часів до селища була приєднана відпустова місцевість Кохавина, яку називали Галицьким люрдом.

Кохавина (або Кохавино) відома з 1646 р. — часу з'яви там Чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської. Власниця містечка Руда Анна Воянковська проїжджала через гай, коли карета враз зупинилася. Виглянувши, вона побачила дивну картину — коні стояли на колінах перед іконою Богородиці, яка висіла на придорожньому дубі. У книгах Кохавинської парафії написано, що образ Матері Божої з Дитятком, мальований на дубовій дошці (83 на 56 см) з латинським написом "О Матір, обрана Богом, будь для нас прямою дорогою до Господа", віддавна перебував у дуплі старого дуба на краю лісочка Кохавина, при дорозі із Жидачева до Руди. Жоден подорожній не оминав цього місця й тут молився. Спочатку хотіли перенести ікону до костелу в Руді, але вона у чудодійний спосіб поверталася знову до кохавинського дуба. Близько 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої за розпорядженням Львівського римо-католицького архієпископа було перенесено Чудотворну ікону. 1748 року в Кохавині було збудовано костел, а Чудотворним образом почали опікуватися ченці-кармеліти. Було зафіксовано багато випадків зцілень перед іконою, а тому спеціальна комісія, що вивчала це явище, оголосила її Чудотворною. Сталося це 26 травня 1755 року.

1780 року монастир кармелітів у Кохавині було ліквідовано згідно з декретом цісаря Йосифа ІІ, а костел став парафіальним. Кохавина стала місцем прощ галицьких католиків. Протягом 1868-1894 року було збудовано новий костел.
З благословення Папи Пія Х 15 серпня 1912 року відбулася коронація Чудотворної ікони, на яку зібралася велика кількість прочан не тільки з Галичини, але й інших країн Європи.
З 1931 року монастирем володіли отці єзуїти. У 1939 р. Чудотворну ікону в костелі замінили копією, а сам образ ченці перевезли через радянсько-німецький кордон до Польщі. Врешті й копію було вивезено під час війни до Польщі. Після реставрації у Кракові образ було перевезено 1974 р. до міста Ґлівіце. У 1994 році у цьому місті було створено парафію Матері Божої Кохавинської, де тепер перебуває Чудотворна ікона.

З виходом УГКЦ з підпілля новими господарями Кохавинської Святині стали оо. Редемптористи, а церква отримала нове ім’я на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Монастир св. Ґерарда в Кохавино вже десять років має статус новіціятського дому, в якому виховується підростаюче покоління молодих редемптористів-місіонерів. Храм, що був добудований протягом 1901-1902 років, зберігся до наших днів, а на місці об’явлення образу стоїть капличка.

Після Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) Австро – Угорська імперія розпалась. Галичина (за рішенням Ради Послів Антанти у 1923 р.) перейшла під контроль Польщі. Населення Гніздичева тоді становило 1895 осіб. У селі намагалась активізувати роботу КПЗУ. Передвиборчі збори провела прокомуністична організація “Сельроб”. Проте комуністи не знайшли підтримки в Гніздичеві.

На початку 1930-х років Польщу охопила економічна криза, яка зачепила і село Гніздичів.

Із 1 липня 1941 р. по 3 серпня 1944 р. Гніздичів був окупований німецькими військами. Під час боїв було знищено паперову фабрику, спиртзавод, залізницю, згоріла сільська дерев’яна церква. Молодих людей вивозили на роботу до Німеччини.

У роки післявоєнної відбудови (друга половина 1940 – поч. 1950-х) селище відновлювалось, знову запрацювали цехи по виробництву паперу, гніздичівський спиртзавод, було побудовано комбікормовий завод, інкубаторно – птахівничу станцію на хуторі Королівка. Усі господарства були газифіковані. У 1970-х роках було побудовано великий цех по виготовленню газових плиток, філію Львівської газової апаратури. На даний час підприємство збанкротувало. Досить дивним було те, що в умовах комуністичного режиму гніздичівцям вдалося збудувати нову церкву в 1957 р., тоді, коли комуністи, як правило, руйнували релігійні споруди.

1989 рік – початок національного відродження в селищі Гніздичів. Тут було створено осередок Народного руху України.

Станом на сьогоднішній день у селищі функціонують такі промислові підприємства, як ВАТ “Кохавинська паперова фабрика”, КПК “Агроінвест” (птахофабрика), ТЗОВ “Гніздичів” (комбікормовий завод). Розвивається дрібне і середнє підприємництво. Спиртзавод, філіал газової апаратури зруйновані. Повільно розвивається фермерське господарство.