Першу письмову згадку про місто Жидачів знайдено у "Повісті минулих літ" і датовано 1164 р., де воно згадується як Удеч (або Зудечів). Пов’язана ця згадка з великою повінню у Галичі, отже, Дністер виходив з берегів не лише через глобальне потепління.
Походження назви міста пов’язують з румунським словом "жудечу", що означає "право". Деякі історики припускають, що поселення заснували румунські колоністи, і тут відбувалися суди. В історичних документах зафіксовано близько 25 назв міста.
У 1393 р. місто отримало магдебурзьке право. На той час воно вже було одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю; мало замок, обнесений валом. Мешканці займалися землеробством та ремісництвом.
Перед Другою світовою війною в місті нараховувалося близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. Існували дрібні підприємства харчової промисловості, цегельні, кам’яні кар’єри, кузні, дизельна електростанція, майстерні кравців і шевців, була поширена приватна торгівля, розпочалося будівництво паперової фабрики. Діяли три синагоги, одна церква, один костел.
У 1951 р. введено в дію картонно-паперовий комбінат, який відомий усім жителям України завдяки туалетному паперу "Кохавинка". Назва ця походить від села Кохавина, якого вже не існує — у радянські часи його було приєднано до селища Гнездычев.