Комплекс Василіанського монастиря складається з церкви Сердця Христового (1612-1905 рр., кол. Різдва Господнього та св. Трійці), монастирських келiй (1782 р.), дзвiниці (1770 р.) та друкарні.
Монастир чину св. Василія Великого був релігійним та культурним осередком у Галичині. У 1895 р. тут було засновано друкарню, видавництво богословської та популярної літератури. У 1901 р. церкву було перебудовано, а в 1935 р. додано нові настінні розписи відомого українського художника-монументаліста, творця нової художньої концепції — української сецесії, Юліана Буцманюка, який поєднав у них релігійні сюжети та події з реальної української історії.
З 1990 р. церква є діючим храмом української греко-католицької церкви.
Комплекс Домініканського монастиря складається з костелу Пр. Діви Марії та монастирських келiй (1653, 1754—1792), дзвіниці (1843) та мурів з круглою баштою (1655).
Ранньобароковий костел було зведено в 1653—1655 рр., на взірець неапольських храмів на кошти Теофілії Собеської як усипальницю для її сина Ма́рка. В інтер'єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у ІІ пол. XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером.
Келії побудовали у 1754—1792 рр. 1792 року храм набрав сучасного вигляду. Живописець К. Політинський розписав його інтер'єр в 1903—1927 рр.
За часів радянської влади тут були казарми, стайні і склад. Тепер перший поверх належить греко-католицькій церкві, так само як і храм, що носить ім'я св. великомученика Йосафата.
Вже кілька років триває відновлення внутрішньої частини храму.
Жовківський замок — це пам'ятка архітектури епохи ренесансу. Як оборонна споруда побудований на замовлення Станіслава Жолкевського в 1594-1606 рр. Власник запланував, що замок матиме чотири будинки, які спеціальними галереями сполучені з чотирма вежами.
У плані замок зберігав форму оборонного двору: у головному крилі були розміщені житлові приміщення, у бічних — господарські споруди, фронтове крило мало суто оборонний характер.
Замок будували під керівництвом Павла Щасливого, після смерті якого, вірогідно, архітектором був Павло Римлянин. Інші відомі архітектори — Амвросій Прихильний і Петро Бебер.
У 1610 р. замок був заселений і одразу став осередком господарського, політичного, культурного життя міста, надійно захищаючи місцевих жителів від татарських нападів.
Наприкінці XVII ст. замок був улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського. Це був період найбільшого розквіту будівлі.
Сучасного вигляду споруда набула внаслідок багатьох перебудов. Нині замок реконструюють, проте для огляду відкрита його частина — внутрішнє подвір'я та музей.
Заповідник створений у 1994 р. на основі ренесансних пам'яток поч. XVII ст. в історичному центрі міста Жовкви. Його площа становить 27 га. Основна мета створення заповідника — забезпечення охорони, вивчення, реставрації та належного використання унікального комплексу пам’яток архітектури, містобудування, історії та природи м. Жовкви.
Засноване наприкінці XVII ст. Найстаріша мацева, збережена на цвинтарі до війни, стояла над могилою Іцхака, сина Аврама (пом. 1610 р.). Останні поховання було здійснено у 1943 р.
У 1854 р. площа кладовища складала 3,2 га. Цвинтар був оточений оригінальним муром у стилі бароко. З внутрішнього боку у цвинтарний мур було вбудовано декілька мацев, можливо на початку 1941 року.
Під час німецької окупації надмогильні плити було розібрано — їх використовували для вимощення доріг. Остаточно єврейський цвинтар було зруйновано у 1970 р., а на його місці влаштовано великий місцевий ринок.
Довкола частини ринку збереглись фрагменти огорожі, а у південно-східній частині, біля входу, можна знайти охель місцевого цадика (каплиця духовного провідника), юдейського теолога Олександра Сендера Шора (пом. 1737 р.) та фрагменти мацев, вмуровані в огорожу.
Костел св. Лаврентія був закладений Станіславом Жолкевським 1606 року. Будівництво храму тривало 12 років під керівництвом архітекторів Павла Щасливого, Амброзія Прихильного, Павла Римлянина.
Храм побудований в стилі ренесанс, і жодних серйозних зовнішніх перебудов з того часу не зазнавав. Лише всередині костелу додавались нові вівтарі, ставились нові пам’ятники, писались нові образи. Костел приваблює туристів з першого погляду — це велична ренесансова споруда з високим куполом. Високі вузькі вікна нагадують про готику, а товстезні мури — про оборонний характер храму.
Костел став усипальницею засновника міста, Станіслава Жолкевського, який загинув у 1620 р. в битві під Цецорою. Згодом в крипті храму були поховані його син Іван, дружина Регіна, донька Софія. В костелі збереглись їхні нагробки, виконані з червоного угорського мармуру.
Якуб Собеський, батько майбутнього короля Польщі, Яна Собеського, також був похований в костелі.
Ян ІІІ Собеський прикрашає костел лицарською символікою та чотирма великими батальними картинами, які оспівували його військові звитяги ("Битва під Хотином", "Битва під Віднем", "Битва під Парканами").
Костел прикрашений трьома бароковими вівтарями — головним та двома бічними. Серед митців, що писали образи до вівтарів — Софія Фредро, мати митрополита Андрея Шептицького.
1946 року костел був закритий та перетворений на музей, а згодом — на склад. Інтер’єр храму був майже повністю знищений, а витвори мистецтва, що зберігались в ньому — вивезені.
1989 року костел був повернений віруючим. Почалася реставрація.
Зараз реставраційні роботи в храмі майже повністю закінчені.
Костел св. Лазаря збудований 1624 року. Споруда невелика, складається з нави, невеликого вівтаря та бокових рамен, до яких примикають приміщення монастиря. Збудований у формі ротонди храм у такий формі зберігся до нашого часу.
У 1627 р. дочка Станіслава Жолкевського — Софія заснувала при костелі шпиталь для убогих, а в 1731 р. тут відкрито школу, в який навчалися діти з передмістя. У 1861 р. відбулася відбудова храму і при ньому відкрився монастир філіціанок, які утримували школу для дівчат. Монастир проіснував до 1939 р.
Після Другої світової війни в приміщенні костелу довгий час містився районний архів, виробниче управління сільського господарства, авто школа.
На сьогоднішній день тут діє церква Святого Лазаря УАПЦ.
Фортифікації Жовкви почали закладати одночасно з містом 1594 року, ймовірно, за планом Павла Щасливого. На планувальну структуру міста вплинули ренесансні будівельні теорії «ідеального міста» та рельєф місцевості по типу нерегулярного семикутника з прилеглим із заходу замком. Цегляний мур навколо Жовкви з'являється близько 1600 р., а зведення семи веж і мурів з бойовою дерев'яною галереєю завершили до 1621 р. У мурах було чотири міські брами — Львівська, Глинська (Краківська), Жидівська (Туринецька), Звіринецька, у якій розташовулась катівня. У брамах розміщувались механізми звідних частин мостів. Через зрослу турецьку загрозу навколо Жовкви почали насипати земляні бастіонні укріплення. Перед міськими брамами насипали равеліни. Перед лінією земляних укріплень розміщувався рів, наповнений водою.
Фортифікації Жовкви втратили своє значення в кінці XVIII ст.
Сьогодні з міських фортифікацій збереглися мiськi мури з баштами (1613-1621 рр.), Звiринецька та Глинська брами (XVII ст.) на пл. Вiчевій.
Жовківська синагога є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у стилі ренесанс; пізньоренесансна стилістика доповнена елементами бароко. Синагога прилягала до міських мурів та Жидівської брами, а сама, завдяки товстим стінам з бійницями, могла використовуватися як башта міських укріплень, на її даху можна було встановлювати артилерію.
Синагогу починають будувати 1692 року під керівництвом Петра Бебера. Будівництво було завершено в 1698-1700 рр.
В кін. XVII ст. синагога мала такий вишуканий вигляд, що католицьке духівництво заборонило її білити, аби не затьмарити жовківських костелів.
Синагога пережила декілька реставрацій та добудов. За німецької окупації в червні 1941 р. її було підірвано, зруйнувалися перекриття та інтер'єр.
У 1955—1956 рр. її було частково відновлено. Будівлю використовували як склад.
У 2000 р. почалася реставрація споруди.
У майбутньому тут планується відкриття Єврейського центру Галичини. Жовківська синагога відома також завдяки наслідуванням: зокрема, синагоги «Жовківського типу» є в Тель-Авіві.
Церква св. Трійці збудована на колишньому Львівському передмісті 1720 року на місці згорілого у 1717 р. храму. Церква є пам'яткою дерев'яної архітектури галицької школи. Білокам'яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі.
Церква відома своїм п'ятиярусним іконостасом, що нараховує близько 50 ікон. Він створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на поч. XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, яке виконав Ігнатій Стобенський. У 1978—1979 рр. іконостас було реставровано.
Зараз церква належить УГКЦ.
Храм Різдва Пресвятої Богородиці розташований у передмісті Жовкви — колишньому селі Винники, яке було значно старшим за саме місто, а зараз є його частиною. Навколо церкви розташований місцевий цвинтар.
Як свідчить різьблений напис на балці хорів, церква збудована старанням пароха Йосифа Кирницького і його дружини Ірини 1705 року. Автор будови — тесля Кунаш. Вона є зразком дерев'яних храмових споруд Галичини.
Мистецьку цінність становить різьблення іконостаса церкви та фрагменти малярства 1708-1710 рр. школи Івана Рутковича.