Звенигород

Наприкінці І тисячоліття н. є. Звенигород став укріпленим містом, яке відігравало значну роль у політичному житті Південно-Західної Русі. Перша літописна згадка у "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком датується 1086 роком, а за Іпатіївським — 1087 роком.

Найбільшого розвитку Звенигород досяг у XII ст., коли в ньому правив правнук Ярослава Мудрого — Володимирко, батько галицького князя Ярослава Осмомисла. Відтоді й до 1144 р. Звенигород був столицею удільного Звенигородського князівства. 1126 р., по смерті князя Ростислава, брата Володимирка, до Звенигородського князівства приєднали Перемиське, а 1141 р. — Теребовлянське князівства. 1144 р. Володимирко переніс столицю зі Звенигорода до Галича.

Двічі київський князь Всеволод намагався захопити Звенигород, однак міцна фортеця вистояла. Лише 1241 р. місто захопив і зруйнував хан Батий. Збереглася навіть назва урочища, де стояв хан зі своїм військом, — Батиївка.

Після цього руйнування Звенигород занепав і вже ніколи не піднявся до висоти великого міста. Суттєву роль у його остаточному занепаді відіграв швидкий розвиток Львова. На місці могутньої Звенигородської фортеці залишилося городище, а навкруги ще й сьогодні можна бачити глибокі рови та насипи оборонних валів. Найціннішою пам'яткою на території городища є фундаменти кам'яної церкви XIII ст. з білого тесаного каменю.

Болотиста місцевість сприяла доброму збереженню архітектурних пам'яток, особливо дерев'яних. Недаремно Звенигород називають українським Новгородом. Величезна заслуга у дослідженні Звенигорода належить професорові Ігорю Свєшнікову. Деякі зі знахідок, очолюваних ним експедицій, є унікальними. Наприклад, єдина збережена в Україні берестяна грамота, яка є безцінним джерелом до вивчення розмовної давньоукраїнської мови.

Фотогалерея
 Музей історії давньоруського міста Звенигород  Скульптурна композиція на території музею  Постать літописця зі скульптурної композиції  Вказівник на с. Звенигород
Музеї