Був редактором журналу "Зоря" (1894-95), газети "Буковина" (1895-97), одним із редакторів "Літературно-Наукового Вісника" (1897-99), співробітником "Діла". З 1899 р. — викладач учительської семінарії в Чернівцях. 1901 pр. одержав вчений ступінь доктора філософії за дослідження творчості П. Куліша. Під час Першої світової війни 1914-18 рр. служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури в Чернівцях, пізніше — в радіогрупі. У післявоєнний період працював директором вчительської семінарії в Заліщиках.
О. Маковей був знайомий і підтримував дружні стосунки з І. Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав у кін. 80-х рр. XIX ст.
Автор поетичних збірок "Поезії" (1895), "Подорож до Києва" (1897), "Ревун" (1910). Частина поетичної спадщини О. Маковея залишилась неопублікованою. Найповніше талант письменника виявився в прозових творах, зокрема, "Залісся" (1897) і "Ярошенко" (1905), оповіданнях, об'єднаних у збірках "Наші знайомі" (1901), "Оповідання", "Кроваве поле" (1921), "Примруженим оком" (1923).
О. Маковей досліджував творчість І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, Т. Бурдуляка, Ю. Федьковича. Літературні псевдоніми — Spectator, О. Степанович. Дійсний член НТШ з 1903 р.