Винники

Місто Винники розташоване на схід від Львова над річкою Марунькою і відокремлене від нього великим лісовим масивом. З географічної точки зору територія сучасних Винник знаходиться на границі Грядового Побужжя та Львівського плато. Горбиста місцевість та дубово-грабові ліси, що її вкривають, надають неповторного природного колориту околицям Винник, що свого часу дало привід назвати їх "Малою Швейцарією".

Адміністративно Винники належать до Личаківського району Львова, але мають власну міську раду і навіть герб та прапор. Символ міста — гроно винограду.

Територія Винник була заселена значно раніше, ніж виникло місто під його сучасною назвою. За народними переказами, Винники були засновані як селище виноградарів (винників). Джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Щорічно селище постачало до княжого двору 50-100 бочок вина і велику кількість кошиків винограду.

Першим володарем Винник був Матій Бертольд, львівський війт, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники і хутір Підберізці) за вірну службу від князя Льва Даниловича. Право володіння цими маєтками нащадкам Бертольда — Юрію, Руперту та Маргариті — підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота є першою письмовою згадкою про Винники.

На території Винник тоді розташовувалися млин, рибний ставок та шинок. Поруч пролягав відомий з XV ст. Глинянський шлях, який вів на Волощину. Магдебурзьке право Винники отримали у XІV ст., майже на 10 років раніше від Львова. На думку дослідників, замок у Винниках існував ще у княжі часи, але перші згадки про нього відносяться до XVІІ ст. Останнім власником замку був єпископ Самуїл Головінський, який у 1778 р. передав його у дар цісаревій Марії-Терезії. Цього ж року до замку було перенесено тютюнову фабрику.

Відтоді з маленького містечка Винники перетворилися на поважний, як на ті часи, промисловий центр. Без перебільшення, все побудоване з того часу у Винниках — з тютюнового диму. Це найстаріша в Україні тютюнова фабрика.

У містечку підростав в української годувальниці австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох, від імені та творчості якого з'явився психологічний термін "мазохізм".

Малознаний, але цікавий факт — фактично у Винниках відбулося перше збройне зіткнення радянських та німецьких військ 19 вересня 1939 р. Війська Вермахту два дні бомбардували місто, радянські частини просувались зі сходу. Їхні танки на той час не мали жодних розпізнавальних знаків, а за силуетом були схожі на польські. Спроби примітивного надання німцям сигналів маханням прапорців результатів не дали, ті відкрили вогонь. У цій сутичці загибло і було поранено близько двох десятків осіб з обох сторін, були також втрати бойових машин. Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання, яке переросло у спільне розграбування тютюнової фабрики.

З Винниками пов'язані біографії багатьох відомих українців. Серед них: Іван Липа (літературний псевдонім Петро Шелест), який займався літературною творчістю, був засновником таємного товариства "Братство Тарасівців" і практикував медицину; Іван Огієнко (митрополит Іларіон), проявив себе як талановитий поет, драматург, педагог, вчений-філолог, церковно-громадський діяч; Катря Гриневичева — освітянка та письменниця, яка своїми повістями оживила славні сторінки української історії; Юлія Пастушенко (літ. псевдонім Мирослава Сопілка) — поетеса та прозаїк, жертва сталінських репресій; Олександра Любич-Парохоняк — оперна та камерна співачка. Саме тут проживає і зараз відомий український письменник Юрій Винничук.

Теперішній центр міста розташований на місці колишньої німецької колонії Weinbergen, від якої залишились декілька типових будинків з невеликим торцевим фасадом і витягнутих перпендикулярно до центральної вулиці та кірха.

У наш час Винники — типове львівське передмістя, хоча й розташоване ближче до центру Львова, ніж деякі райони міста. Містечко з населенням майже 18 тис. осіб активно розбудовується як новими мікрорайонами, так і приватним сектором. Серед останнього можна ще побачити гарні вілли у стилях історизму, сецесії тощо. В одній з них розмістився цікавий музей.