Волков

Село Вовків, у давнину містечко, існує, як свідчать археологічні дослідження, принаймі від XI століття (давня назва — Волъковъ). Можливо, назва походить ще з тих часів, коли основними шляхами комунікації були річки, засобом транспорту — плоскодонні човни, а мілини чи греблі долали волоком. Згодом, розвинулась мережа суходільних гостинців. Зокрема, проліг гостинець зі Львова через Стрый на Закарпаття не пізніше середини XIII ст. Город Волоков знаходився на перехресті доріг між такими важливими центрами як Стольское, Звенигород, Щирец, Львов, що сприяло його розвитку як локального осередку.

Після монгольського погрому 1241 р. Волоков поступово відродився, про що свідчить перша відома нам документальна згадка за 1398 рік. Протягом наступних століть містечко зазнає поступової полонізації. Волоков не раз зазнавав воєнних спустошеннь, особливо нищівного від турків 1672 р. З часу прокладення австрійською владою нового Стрийського гостинця (1790-ті рр.) Волоков залишається осторонь транзитних товаропотоків, поступово занепадає, і втрачає статус міста. Однак традиції Волокова як локального центру надзубрянських сіл зберігались аж до недавнього часу. Населення становить 500 осіб. Сьогодні до Вовківської сільської ради належать 5 сіл: Вовків, Товщів, Кугаїв, Загір'я та Грабник.

У Вовкові народився син о. Миколи Устияновича Корнило Устиянович — художник, письменник і публіцист. З 1877 р. по 1890 p. тут жив Ржегорж Франтішек — чеський етнограф; дослідник українського народного побуту і фольклору в Галичині.

 Важлива інформація: