Repynne

Розташоване в долині річки Репинка, 8 км до селища Mizhgirya, на схилах хребта Полонина Боржава. Назви навколишніх гір легко запам'ятати — усі вони називаються Кичера (810, 812 і 821 м н.р.м.). Кількість населення ледь перевищує 1100 осіб.

Перша письмова згадка про Репинне датується 1457 р. Тоді графи Довгаї викупили його та ще декілька сусідніх сіл після довгого торгу з династією Урмезеїв. Існує легенда про походження назви села, за якою селянин, що втік у гори від пана з Хуста, ліг заночувати під вербою на березі річки, але цілу ніч так і не заснув через рипіння верби. Уранці, побачивши мальовничу місцевість, він вирішив тут залишитися. Збудував хатину, поселився і назвав це місце Рипинним, а річку, над якою він ночував під вербою — Рипинкою. З часом назва трансформувалася у Репинне. Є ще й інша версія: над річкою височіла скеля, яку в народі називали Рипа (від румунського слова, що означає "круча"), яка згодом дала ім'я селу. У радянський час виникла ідея перейменувати населений пункт на Квіткове через багатство квітів у садибах, чим славився населений пункт. Але громада відстояла автентичну назву, бо, мовляв, як предки нарекли, так і має бути.

На околиці села стоїть пам'ятник на місці загибелі останнього опришка Ілька Липея, сумна історія життя якого описана його однокласником, відомим закарпатським письменнником В. Гренджою-Донським у повісті "Ілько Липей — карпатський розбійник": "Був розумний, спритний хлопець, тільки щастя в житті не мав ніколи. Розбійником його зробила жорстока дійсність". Ілько був сином місцевого багача, одружився з бідною дівчиною, через що батько відмовився йому допомагати. Після числених поневірянь змушений був стати контрабандистом, де потрапив у сумнівну історію, і, ймовірно, був несправедливо засуджений за вбивство. За добру поведінку в тюрмі мав бути відпущений раніше, але довідався про зраду дружини та втік до закінчення терміну. Місяць добирався додому пішки лісами. Після повернення став грабіжником і був вбитий жандармами. Про нього та його побратима Юрія Клевця написано декілька художніх творів українськими, словацькими та чеськими авторами. Син останнього довгий час очолював місцевий колгосп.

У селі можна оглянути дерев'яну церкву Святого Великомученика Дмитра. Легенда розповідає, що перший храм у селі мав форму хати і стояв у центрі села, та був поглинутий мочарами. Теперішня церква побудована зі смерекових брусів у 1780 р. та є зразком верховинського "готичного" стилю. Вона досить велика, має значні розміри зрубів, а круті схили дахів та квадратна вежа з низькою аркадою над бабинцем надають споруді монументальності. Збереглося чудове різьблення XVIII ст. За радянських часів храм намагалися спалити, але місцеве населення не дало цього зробити. Координати — N48.58130 E23.44524.