Белз — це одне з найстаріших та одне з найменших міст України. Колись він був столицею удільного князівства, адміністративним центром воєводства Речі Посполитої, центром белзького напрямку хасидизму... Коротше кажучи, Белз був потужним та важливим населеним пунктом.
Та зараз у місті проживає всього-навсього дві з половиною тисячі осіб. І хоча на початку 2000-х років місто разом з околицями стало Державним історико-культурним заповідником "Княжий Белз", на туристичну Меку воно поки що не перетворилося.
Є різні версії походження назви міста. За однією з них старослов’янське слово „белз” означає болотисту місцевість. Ще його пов’язують зі словом "бълизь", що означає "галявина посеред темного лісу". Є версія кельтського походження поселення (сліди кельтської культури на території Прикарпаття були знайдені на початку минулого століття). За нею „белз” означає потік, воду. Всі ці версії в певній мірі відповідають дійсності, адже передають особливості природного розташування міста, навколо якого є і ліси, і болота, і численні водні артерії.
Добре укріплене руське городище, що входило до переліку так званих Червенських городів, існувало щонайменше від Х століття. У 1241 році Белз став жертвою татарської навали — місто було спалене і мешканці убиті. З татарськими навалами пов'язана історія чудодійного образу Чорної Мадонни, відомої тепер більше як образ Матері Божої Ченстоховської. Ікона зберігалася у замковій каплиці Белза і дивом уціліла під час пожежі. Характерна подвійна риска на обличчі Марії є, за легендою, слідом від удару татарської шаблі. Каплицю відбудували і образ оберігав Белз від різних напастей.
За легендою, ікону намалював у Єрусалимі сам Євангеліст Лука на стільниці столу, зробленогo руками святого Йосипа. Перевезена згодом до Константинополя, ікона понад 500 років була скарбом візантійських імператорів. Щодо того, як ікона опинилась у Белзі, існує кілька версій.