Це геологічна пам'ятка природи висотою 16-17 м.
Саме вона дала назву населеному пункту, адже село наче розкинулось «під каменем».
На скелі містяться численні заглиблення і пази, згідно з літописними джерелами — це сліди стародавнього монастиря, на першому поверсі якого розташовувалися келії ченців, а на другому — дерев'яний храм.
Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства ця споруда мала в першу чергу оборонний характер.
Цікаво, що дерев'яні конструкції, які використовувались при побудові храму — аналогічні системам будівництва карпатських фортець Тустань і Bubnyshche.
Досі можна оглянути дві печери, розміщені у глибині гори під теперішнім монастирем. Одна з них, з більшим входом, служила підземним храмом, інша, менша за розмірами, була келією. Крім цього, збереглися пізніші поховання ХVІІ ст., які оточують Камінь.
Також є припущення, що за часів язичництва цей камінь використовувався як капище або жертовник.
З 2007 року скеля стала символом етнофестивалю «Підкамінь», який влаштовувався щорічно до 2014 року.
Будівництво каплиці пов'язують з явленням Пресвятої Богородиці. Вважається, що за набожність та вірність християнським традиціям Богородиця явилася прочанам та залишила слід своєї стопи.
В 1616 р. золочівський війт Ян Богуш, отримавши в Підкамені оздоровлення, побудував на місці об'явлення дерев'яну каплицю, яку названо каплицею Стіп Матері Божої.
А вже у 1739 році, поблизу відбитку стопи, на схилі гори, розпочалося спорудження кам'яної каплиці Стіп Богородиці. Будівництво було завершене в 1741 році.
Сам слід, залишений Пресвятою Богородицею в камені, міститься в каплиці св. Параскеви П'ятниці. Його при будівництві в 1739 році вмурували в стіну праворуч від входу, але за багато століть він потерся, оскільки камінь піщаний і залишилося лише місце, де він розташовувався.
Архітекторами храму є А. Кастеллі та Ф. Каппоні. Храм є класичним взірцем західно-європейського бароко.
Монастир Походження дерева Хреста Господнього студитського уставу в Підкамені — видатна пам’ятка архітектури XVII-XVIII ст. на теренах України. У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих». Сучасного вигляду монастир набув у XVII-XVIII століттях. Наново зведення монастиря з костелом розпочали у 1612 році.
Під час Світових воєн монастир зазнав значних втрат і на початку 1940-х років закрився. У 1946 р. радянська влада організувала тут тюрму.
У 1997 р. сакральні споруди та частину келій передано монахам Студійського Уставу Української греко-католицької церкви. Почалась робота з відновлення обителі.