Розпорядок дня у пацієнтів був насичений. Ранній підйом, зарядка, пробіжка босоніж по росі. Далі — робота у саду. Найтовстіший пацієнт мав везти на круту гору тачку з камінням. Увечері — танці та співи, які теж належали до курсу лікування. Гасло санаторію — "Володій собою": сувора вегетаріанська дієта, фізичні вправи, контрастний душ, виключення кави, алкоголю і цигарок. Дехто не витримував і тихенько намагався купити у місцевих селян звичних продуктів, за що часто мусив сплатити штраф.
Для місцевих селян спостереження за "панами", посадженими на дієту та працюючими з лопатами у саду, було своєрідною розвагою. Курортників доктора вони називали "вар'ятами Тарнавського". Не зважаючи на суворі умови для усіх без винятку (доктор не зважав на вік або соціальний статус), лічниця була дуже модною серед тодішньої еліти, сюди щороку охоче приїжджали на курси схуднення понад 200 осіб.Під час Першої світової війни заклад не діяв. У 1914 Тарнавського арештували австро-угорські вояки, посадили до в'язниці у Вижниці, потім засудили до смертної кари як "зрадника". Завдяки клопотанням колишніх пацієнтів Тарнавського врятовано, він виїхав до Угорщини, а потім до Австрії, де всі воєнні роки перебував під наглядом поліції. Лічниця відновила роботу аж у 1922 р.
Після радянської окупації 1939 р. родина Тарнавських емігрувала і разом із армією Владислава Андерса опинилась на Близькому Сході. Кажуть, що рідні вивезли Аполінарія силою, дорогою до Кут він намагався вистрибнути з автомобіля.
Тарнавський помер у 1943 р. в Єрусалимі, дуже тужив за Батьківщиною і не полишав мрій відновити клініку. Все життя він дотримувався власних постулатів, може тому і прожив до 92 років, хоч замолоду перехворів на туберкульоз. 1946 р. роботу санаторію було відновлено вже як офіційної державної медичної установи. Спочатку тут лікували хворих на туберкульоз різного віку, а у 80-х роках почали привозити дітей на реабілітацію після стаціонарного лікування легеневих захворювань. Збереглись деякі з побудованих Тарнавським вілл в санаторії. Всі вони сплановані самим лікарем спільно з його приятелем, львівським архітектором Казімєжом Мокловським. Усім будинкам привабливості надавали дерев'яні фронтони, портали, балкони, ґанки та веранди з профільованими стовпами-опорами. В архітектурі будівель використовувались покутська та гуцульська традиції.