Косів

Місто Косів — районний центр, розташований на берегах річки Рибниці.

Археологічні знахідки, зокрема кам'яних сокир та бронзових виробів, свідчать про те, що територія сучасного міста була заселена за часів неоліту й міді.

Перші письмові згадки про Косів були знайдені у грамоті литовського князя Свидригайла від 1424 р. Цим документом князь дарував село з монастирем на річці Рибниці Снятинської волості Владу Драгосимовичу. У 1565 р. поблизу села виростає місто, засновником якого був снятинський староста Панчинський. Спочатку це місто мало назву Риків, потім — Косів. Невдовзі тут поселилося 60 сімей, збудували замок. Село ж зберегло за собою назву Старий Косів.

Важливим заняттям місцевих жителів було виварювання солі. Ще в 1472 р. тут була копальня солі і найбільша в цій місцевості солеварня. У XVII ст. копальня завалилася і на її місці утворилося озеро.

Околиці Косова багаті буковими та сосновими лісами і пасовищами-полонинами. Землеробство, скотарство, полювання поєднувалися з домашніми промислами, які пізніше зросли до рівня ремесла. З давніх-давен Косів був центром гуцульського прикладного мистецтва. Тут розвивалися такі ремесла, як різьбярство, вишивка, килимарство, кушнірство, мосяжництво, різьба по кості й дереву, гончарство. У творах косівських різьбярів дістали подальший розвиток художні традиції майстрів Яворова, Річки, Брустурова. Знаменита зеленувата косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону XVI-XXI ст. увійшла до списку нематеріальної культурної спадщини України. У 2019 році Косівську мальовану кераміку внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.

Ще на початку ХХ ст. місто стало популярним курортом. У місті було відрито лікувальний заклад Аполінарія Тарнавського. Залишки будівель цього закладу можна ще й зараз побачити на території санаторію "Косів".

Цікавинки Косова у наш час — декілька музеїв, відомий сувенірний ринок у центрі міста, інститут прикладного та декоративного мистецтва. Студенти останнього виготовили цікавий сонячний годинник, встановлений на центральній площі міста. Традиції гуцульської кераміки з успіхом продовжують сучасні майстри-гончарі, деякі з них пропонують майстер-класи з розпису для туристів.

За 2 км на північний схід від міста розташоване село Вербовець, засноване 1648 року. Територія села — горбиста височина з найвищими точками Мавково (400 м) та Кичера (500 м). В околицях села знайдені поклади газу, будівельної глини, піску.

Село славиться художніми промислами: ткацтвом, керамікою, вишивкою, різьбою по дереву. Тут творять і проживають народні умільці, письменники, мистецтвознавці і науковці, праці яких відомі також за межами України. У селі Вербовець народилися літературознавець Микола Корпанюк; поет, прозаїк, дитячий письменник Іван Андрусяк; поет Тарас Девдюк.