З початку XVIII ст. в Кутах існувала вірменська колонія. Вірмени займалися торгівлею: сіллю, худобою, м’ясними виробами, ремеслом — виготовляючи одяг та взуття зі шкіри, яку перед цим відповідно обробляли у чинбарнях (гарбарнях), а також городництвом та садівництвом. Більшість вірмен з часом українізувалась.

У XVIII ст. в торгівлі вірменів витіснили жиди, громада яких у Кутах досить швидко зростала. Крім торгівлі, вони також займалися лихварством.

У 1715 році Кути одержали магдебурзьке право — право міста зі своїм самоврядуванням, гербом та іншими привілеями. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки, а у вівторок і п’ятницю місцеві торги, від яких Кути мали значні кошти, що використовувалися на будівництво адміністративних будинків, публічних споруд, доріг, каналізації тощо. У цей час одна частина поселення виділилася в окрему адміністративну одиницю — Старі Кути.

Кути та навколишні села були пов’язані з опришківським рухом, який посилився у 30–60 роках XVIII ст. Тут діяли опришки Олекси Довбуша, серед них були й жителі Старих Кутів — Будз, Цикаляк, Павлюк, Демащук та інші.

У 1739 році козацький загін, який проходив через Покуття, розгромив у Кутах маєтки багачів, у тому числі кутського війта. З 1738 року боротьбу опришків проти польських поневолювачів у Карпатах і на Прикарпатті очолював Олекса Довбуш, оспіваний у пісні "Ой попід гай зелененький"Ы, де є відомі слова “щоби Кути не минути, до Косова завернути". Тільки сильна військова залога в Кутах не дала можливості опришкам Довбуша здобути місто.

Свого часу Кути відвідували Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Драгоманов. Вихідцями з Кут є письменниця Віра Вовк (нині живе у Бразилії), Л. Коротницька — артистка, хормейстер (США).

Пам’ятки природи в Кутах: Дубовий гай, срібляста ялина на подвір’ї протитуберкульозного диспансера, магнолія на подвір’ї середньої школи. Пам'ятка історії — городище Х–ХIII ст. (відкрите 1930 року)

У селі є пам'ятка архітектури — Спаська церква (1868 р.), дерев'яна з дзвіницею (1881 р.)

Місто Кути і село Старі Кути відомі в першій половині ХІХ століття своєю чорнолощеною керамікою і вважаються одним із старійших центрів гуцульської кераміки.