Також в історичних документах 1579 р. Заболотів згадується як володіння шляхтичів Зборовецьких. Він лежав на шляху, що вів з Північної Буковини до Галичини. Це сприяло його зростанню. Французький інженер Боплан, який перебував на Україні в першій половині XVII ст., позначив Заболотів на складеній ним карті України як місце з розвинутими ремеслами та торгівлею, а в XVII ст. Заболотів був одним з пунктів продажу великої рогатої худоби. Однак в 1621 році його зруйнувала татарська орда.

З початку XVII ст. до 1630 року Заболотів належав магнатам Потоцьким, а пізніше — шляхтичам Казановським, Бакутським. Від феодальної кабали терпіли не тільки закріпачені селяни, а й міщани. В 1669 році Бакутський заповів своє майно заболотівському костьолу, на користь якого кріпаки зобов'язані були відбувати феодальні повинності.

Народні рухи, що розгорталися на Прикарпатті, мали значний вплив і на трудове селянство та міщан Заболотова. Особливо великих масштабів набула ця боротьба в часи визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі у 1648—1654 pp. У складі повстанської армії під проводом Семена Височана діяв загін заболотівських повстанців, очолюваний міщанами І. Кравцем та М. Ковалем. Повстанці зруйнували шляхетський замок у Заболотові і взяли участь у нападах на замки та маєтки феодалів у Городенці, Лючі, Дебеславцях і Печеніжині. Після придушення повстання на Покутті 30 міщан із Заболотова було страчено.

Боротьба селян проти шляхти набирала все гострішого характеру. В 1656 році у Заболотові відбувся судовий процес над кріпаками, які намагались отруїти свого лютого гнобителя шляхтича Станіслава Карського, власника частини Заболотова та навколишніх сіл. У підготовці отруєння панської сім'ї брали участь кріпаки Кулик, Галька, Петриха і Олексина.

В 1673 році мешканці Заболотова звернулися до ватажка молдавських опришків Бордюка, що діяв у цей час на Покутті, з проханням захистити їх від сваволі пана. Вбогі й розорені заболотівці, як записано в документах, «не можучи стерпіти пригнічення і, коли жодного іншого захисту не могли знайти, піддались під опіку опришка молдавської провінції Бордюка, якого закликали пригнічені піддані, щоб увійшов у Заболотів». Бордюк, задовольняючи волю покутян, зі своїм загоном вночі напав на замок Синявського. Опришки схопили ксьондза Конопку і примусили його написати Синявському листа з вимогою припинити знущання над селянами.

Після загарбання Галичини Австрійською імперією Заболотів увійшов до Заліщицького округу, а з 1811 року — до складу Коломийського округу Львівського намісництва. Указом імператора від 18 липня 1785 року село Заболотів було віднесено до категорії міст. Але вже наступного року указ скасували і Заболотів знову став селом, підпорядкованим поміщицькій юрисдикції. Власті заборонили влаштовувати тут річні ярмарки. Дозволялися лише тижневі базари.

За свідченням Йосифінської метрики, в Заболотові на кінець 80-х років XVIII ст. мешкало 110 селянських та 86 міщанських сімей. Поміщицькому маєтку належало 1256 моргів орної землі і 529 моргів сіножатей та пасовищ, а в користуванні селян було 1050 моргів землі, включаючи польові наділи та присадибні ділянки. За користування наділами селяни платили поміщикові натуральні й грошові оброки, що становили близько 35% їх річного доходу.

На початку XIX ст. число селянських господарств дещо збільшилось. Про їх майнове і господарське становище свідчить таке: у 1809 році на 150 дворів припадало 20 коней та 106 волів. Значна кількість господарств зовсім не мала робочої худоби.

Географічне розташування Заболотова на шляху, що вів зі Львова на Буковину, сприяло розвитку промислів і торгівлі, зростанню населення. В середині XIX ст. у Заболотові проживало 2173 чоловіка. 1847 року тут було відкрито однокласну початкову школу, її відвідувало близько 80 учнів.

Але загарбники все тугіше затягували петлю економічного й політичного безправ'я на шиї селянина. Революція 1848 року, скасувавши кріпацтво, не поліпшила його долі. Поміщики позбавили селян права користуватися пасовищами і сіножатями, залишили собі кращі орні землі. Поміщику Ясінському в західній околиці Заболотова належало 162 морги орної землі, 15 моргів сіножатей і 10 моргів лісу. А на селянський двір припадало по 7 моргів землі, включаючи пасовища й сіножаті.

В 1866 р. через Заболотів проклали залізницю Львів—Чернівці. Відтоді його роль як перевалочного пункту в торгівлі з гірськими районами Покуття значно зросла. 1872 року тут відкрили тютюново-ферментаційний завод. Крім місцевої сировини, підприємство переробляло імпортний тютюн, що надходив з країн Латинської Америки — Куби, Пуерто-Ріко, Бразілії. В 1877 р. під час виробничого сезону на заводі працювало до 1000 робітників. Широко використовувалася дитяча і жіноча праця. Зарплата була низькою. На виробництві сигар дорослий робітник за день заробляв 25-35 центів, а на переробці тютюну — 16-40 центів.

Наприкінці XIX ст. Заболотів являв собою типове західноукраїнське містечко з його соціальними контрастами, злиднями української, єврейської та польської бідноти, національними і релігійними протиріччями, низьким культурним рівнем основної частини населення. На 4 тис. жителів тут працював лише один лікар та функціонувала двокласна початкова школа. Зате було 4 корчми, костьол, синагога та 2 церкви.

Тривав процес обезземелювання селян. У 1900 р. поміщику Агопсовичу належало 640 моргів землі, а на селянський двір припадало в середньому менше 4 моргів. У маєтку Агопсовича постійно працювало 28 батрацьких родин.

У роки першої світової війни Заболотів довгий час перебував у зоні, де точилися запеклі бої між російськими та австро-угорськими військами. Восени 1914 року містечко зайняли російські війська, але бої за нього тривали до червня 1915 р., тобто до відступу російської армії з Галичини. Влітку 1916 р. Заболотів знову зайняли російські війська. Австрійська артилерія, що була встановлена на правому березі Пруту, завдала містечку великих руйнувань.

У вересні 1918 р. заболотівці брали участь у роботі народного віча, що відбулось у Снятині. Його учасники протестували проти планів загарбання Східної Галичини Польщею і вимагали її возз'єднання з Україною. Під час нападу панської Польщі на Радянську Україну багато заболотівців, не бажаючи воювати проти своїх наддніпрянських братів, зі зброєю в руках дезертирували з польської армії і громили всюди польську жандармерію. Один з таких загонів у серпні 1920 р. розгромив жандармерію у Заболотові.

В 2008 р. містечко відсвяткувало 555-ліття.