Копальня солі у Величці є сьогодні не тільки музеєм, а й пам’яткою неповторної підземної архітектури і скульптурного мистецтва, медичним центром, концертним і спортивним палацом, лекторієм, має навіть підземне поштове відділення (єдине у світі). Згідно з результатами археологічних досліджень на цій території люди займалися солеварством починаючи з 3500 років до н. е. Безперервний видобуток солі у вєліцькій копальні тривав понад 700 років починаючи з ХІІІ століття. Таким чином соляна шахта у Вєлічці є одним з найстаріших та найдовше діючих промислових підприємств Європи. Це стало одним з визначальник факторів для внесення її до переліку пам'яток Світової спадщини ЮНЕСКО.

Після закінчення розробки у 1996 році персонал шахти був переорієнтований на створення туристичних підземних трас, відновлення старих виробок і камер, забезпечення їх стійкості й безпеки, реставрацію давніх гірничих машин і обладнання. В останні десятиріччя надходження від туризму багаторазово перевищують прибуток від промислового використання шахти. На сьогодні в копальні зареєстровано 194 км гірничих виробок (загальний об’єм понад 855 тис. м³) та 2040 камер (об’єм перевищує 6,5 млн м³). До найцікавіших камер та об'єктів підземного лабіринту копальні належать:

• Камера "Миколи Коперника". Споруджена у брилі зеленої солі наприкінці XVII століття. Вона мала округлу форму й вміщувала ліфт для коней, яких використовували для транспортування соляних брил в підземеллях копальні. Зараз у ній встановлений пам’ятник М. Копернику, який відвідував шахту під час навчання в Яґеллонському університеті. Біля камери розташована каплиця св. Антонія, покровителя гірників. Це найстаріша каплиця вєліцької копальні солі, яка збереглася повністю. Вона була споруджена у соляному моноліті, а статуї святих Петра й Павла, Богородиці Діви, св. Антонія і короля Августа ІІ вирізьблені з окремих соляних блоків.
• Камера "Яновіце". З’явилася у першій половині XVII ст. В 1967 році тут була створена скульптурна композиція за проектом М. Клюзека, яка відображає легенду відкриття вєліцької соляної шахти княгинею Кінгою.
• Каплиця в камері блаженної Кінги. Це одна з найбільших і найкрасивіших каплиць копальні, а також найбільша у світі підземна святиня. Її обладнали в 1896 році у порожнині камери, яку створювали в 1870–1880 роках. Каплиця розміщена на глибині 101 м, має висоту 10-12 м, ширину — 15-18 м і довжину близько 55 м. Головним виконавцем скульптурних робіт підземної святині був шахтар Ю. Марковський, який працював тут у 1895–1920 роках. Багатий вівтар, численні скульптури святих, барельєфи, що відображають основні події Євангелія, створюють неповторний архітектурний ансамбль підземного храму. Завдяки чудовій акустиці, каплицю св. Кінги часто використовують як концертний зал камерної музики.
• Пристовбурна камера "Кенегунда". Збудована у 1829 році і з’єднує перший ("Боно") та другий ("Братів Марковських") видобувні горизонти. На контурі виробки камери помітні вигадливі форми вторинної кристалізації солі. Скульптури камери демонструють традицію шахтарських вірувань у підземних гномів ("краснолюдків"). Автор скульптур С. Козик зобразив їх у вигляді майстрів основних гірничих спеціальностей вєліцької копальні. Кожен гном — це приклад шахтарської професії.
• Камера "Еразма Баронча". Створена у 1846 році і названа ім’ям директора копальні від австрійської адміністрації. Вона поєднана штреком із каплицею Кінги. Дно камери заповнили розсолом і на цьому штучному озері збудували помости для відвідувачів. Камера служить також цікавим прикладом забезпечення стійкості виробки комбінацією соляних ціликів, дерев’яних кострів і "органного" кріплення.
• Камера "Михаловіце". Споруджувалась у 1717–1761 роках і є однією з найбільших серед інших камер соляної шахти. Її назва походить від імені Михайла Михаловича, прапороносця польського короля Яна Собеського, армія якого визволила Відень від турецької навали. Незадовільний стан покрівлі камери став причиною спорудження унікального дерев’яного кріплення, яке, окрім функціональної, має високу естетичну цінність.
• Камера "Веймар". Почала експлуатуватися у перші роки ХХ століття. Має форму дзвона об’ємом понад 10 тис. м куб. У ній відсутнє підпорне кріплення, що зумовлено технологічною специфікою видобутку солі в цьому місці. Сьогодні у камері збудовані дерев’яні сходи й платформи, а дно заповнене соляним розчином. Завдяки корисній шахтній атмосфері, у копальні створено протиалергійний санаторій (окрім цієї камери, функцію реабілітації хворих виконує порожнина "Вессель").
• Камера "Варшава". Створена у XIX столітті і своєю формою нагадує сучасні спортивні зали, тому й використовується для проведення спортивних змагань, танцювальних вечорів, урочистих зборів. Це одна з небагатьох камер у якій зроблена дерев’яна підлога.
• Камера "Длугоша". Її порожнина має чудові акустичні властивості і використовується як концертна зала. Вражаючі конструкції дерев’яних кострів і "органного" кріплення споруджені тут здебільшого як декоративний елемент оформлення зали.