Синагога побудована на зламі XVII і XVIII ст. згідно з дозволу Андрія Любомирського, який датується 1686 роком. У документах, які збереглися до нашого часу, згадується ім'я архітектора споруди. Ним був італієць за походженням — Ян Белотті. На початку свого існування сакральна споруда виконувала функцію оборонної синагоги. В роки Другої світової війни нацистські війська сильно зруйнували споруду і облаштували у ній стайню для коней. У 1944 році синагогу підпалили, а в 1948 будівля перебувала під загрозою знесення згідно рішення міської влади Жешува. У 1954-1965 роках, сакральна споруда була перебудована, а її дах кардинально змінений, внаслідок чого вона втратила свій первинний вигляд. Сьогодні у приміщенні Новоміської синагоги розташована художня галерея.
Одна з найстаріших синагог Підкарпатського воєводства. Сакральну споруду виконану в ренесансному стилі було побудовано у 1610 році. На початку свого існування вона додатково виконувала оборонну функцію. Свідченням цього є наявність прибудованої до північно-західного кута Староміської синагоги сторожової вежі, яка є одним з небагатьох збережених елементів оборонних споруд Жешува зведених у XVIII столітті. Будівля іудейського молитовного дому піддавалася руйнуванню п'ять разів: у 1660, 1739 та 1842 роках внаслідок пожеж; у 1944 — її зруйнували німецькі війська; у 1947 — синагогу обікрали і знищили дах, який згодом завалився під час хуртовини та суттєво пошкодив основу споруди. Сьогодні в приміщенні Староміської синагоги функціонують міський архів та центр досліджень історії євреїв.
Одна з найвідоміших пам'яток архітектури Жешува, побудована у 1902-1906 роках на місці стародавнього замку Любомирських. Перша оборонна споруда стояла на цьому місці починаючи з XVI століття. У кінці XVI століття, замок представляв собою укріплений будинок-садибу Миколи Спитек Ліґежа. До 1620 року фортифікаційна споруда була розбудована за зразком оборонно-палацової споруди. З 1637 року замок належав родині Любомирських і використовувався як літній палац. Будівельними роботами зі спорудження замку керували архітектори Тильман Ґамерський і Кароль Генріх Вейдеман. У 1820 році комплекс був перебудований австрійською владою і адаптований для судових і тюремних цілей. Руйнування замку на початку XX століття було викликане старінням конструкції. У первинному вигляді збереглися тільки ворота, вежі і башточки бастіонів.
На місці сучасного костела Святої Трійці у Жешуві з 1469 по 1579 рік містився храм Святого Духа. Його було засновано за вказівкою польського коронного маршала Рафала Пілєцького. Внаслідок свого географічного розміщення будівля зазнавала частих нападів зі сторони руських військ, а також підтоплювалася внаслідок паводків. В 1566 році сакральний комплекс було повністю зруйновано ворожими військами, які проходили цією територією. Після відновлення храму і до 1661 року він мав назву святого Хреста. В період між 1657 і 1661 роками святиня була двічі знищена: внаслідок пожежі і нападу ворожих військ. У 1661 році храм було втретє відбудовано і після освячення названо костелом Святої Трійці. В період з 1793 по 1909 рік сакральна споруда виконувала функції цвинтарної каплиці, а до 1971 — передпохоронної молитовної будівлі. Своє сучасне функціональне призначення костел Святої Трійці отримав у 1981 році.
Будівля ратуші у Жешуві нагадує за зовнішнім виглядом невеликий замок. Збудована вона наприкінці XVI століття за наказом каштеляна (у Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління «гродом» (замком) та навколишньою місцевістю) Ніколая Спитки-Ліґези. За період XIX століття (1867, 1884, 1897-1898) споруда міського маґістрату зазнала декілька перебудов, які прикрасили її фасад неоготичними та неоренесансними архітектурними елементами. Сьогодні будівля ратуші надалі виконує функції управління містом.
Кладовище часто називають також Новим єврейським цвинтарем. Заснований некрополь у 1849 році і розташований на території площею 2,5 га. Кладовище умовно поділене на дві частини стару і нову, відповідно до часу, коли тут здійснювалися поховання. Під час Другої світової війни цвинтар був сильно зруйнований, а велика кількість надгробків використана для вкладання бруківкою жешувських вулиць Асника, Шопена та інших. На сьогоднішній день на кладовищі розташовані 754 могили. Найдавніша збережена мацева (єврейська надгробна стела) походить з 1851 року. На території некрополя розміщений обеліск, який побудовано у 1947 році на братській могилі євреїв закатованих під час Голокосту.
Резиденція княжого роду Любомирських виконана у пізньобароковому стилі з елементами рококо і розташована неподалік жешувського замку. Будівництво резиденції завершено в 90-х роках XVII століття на місці давньої винниці польського шляхтича Міколая Спитка Ліґези. Проект споруди належить голландському архітектору родом з нідерландського міста Ютрехт (неподалік Амстердаму) Тильману Ґамерському, який був одним з найяскравіших представників стилю бароко у той час в Європі. У 1904 році палац був перебудований, а в 1981-1985 роках повністю відновлений. У нішах над першим поверхом споруди розміщені бюсти представників роду Любомирських. Сьогодні у будівлі палацу Любомирських міститься кафедра інформатики Жешувського університету.
Найстаріший некрополь у Жешуві, заснований в 1792 році. Кладовище нараховує близько 40 000 поховань і понад 600 надгробків. Офіційно поховання на цвинтарі здійснювалися до 1910 року, але у період Другої світової війни і понад 10 років потому тут відбувалися неофіційні захоронення. У 1957 уряд міста видав повторний указ про закриття кладовища, а у 1968 йому надано статус меморіального комплексу. На території некрополя містяться надгробки найрізноманітніших архітектурних форм: муровані гробівці, обеліски, надгробні пам'ятники, каплички, колони тощо. Більшість могил виконані у класичному та неоготичному стилях. Серед відомих людей тут поховані: письменник і учасник Січневого повстання Генрик Строка, історик Юліан Нєц, а також бургомістри Жешува Войцех Каліновський та Віктор Збишевський.
Театр розміщений у середині двох будинків-пам'яток архітектури: Мала сцена у домі родини Голзів, а Велика — у споруді, де раніше містилась організація польського спортивного товариства «Сокіл». Будинки у неоренесансному та еклектичному стилях споруджені у період з 1890 по 1900 рік. У довоєнний період на сцені театру виступали запрошені колективи зі Львова та Кракова, а також локальні аматорські театральні трупи. Свою назву театр отримав в честь одного з перших керівників установи, акторки, режисера, педагога — Ванди Сємашкової. Щороку у театрі відбувається близько 300 вистав, а також три фестивалі.