Гірське село Бубнище розташоване на заході Івано-Франківської області, на території Болехівської міськради. Село міститься в передгір’ї Сколівських Бескидів (так зване Бойківське Підгір’я). Село Бубнище розміщене на відстані 15 км від м. Болехів; відносно обласного центру — м. Івано-Франківськ — на відстані 90 км.
Точна дата заснування села невідома. Дослідники припускають, що це може бути кінець XV — початок XVI ст., коли на Прикарпаття нападали татарські загони. Доказом цього є скельно-захисні комплекси поблизу с. Бубнище і с. Урич. Отже, історія села нерозривно пов’язана з їх історією.
Неподалік Бубниських скель, або "Скель Довбуша" вирувало багато історичних подій, які знайшли своє відображення в численних легендах і книгах. 1241 року татаро-монгольська орда при переході на Закарпаття була розгромлена великим загоном бойків, які проживали в цій місцевості. Ця знаменна подія зацікавила Івана Франка, і, пізніше, лягла в основу його історичної повісті "Захар Беркут".
Ландшафтний парк "Скелі Довбуша" є геологічною пам'яткою природи (площа 100 га, 668 м над рівнем моря). Ці скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м та шириною 200 м тягнуться зі сходу на захід майже на 1 км і утворюють неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель та каменів.
Декілька поколінь дослідників вивчали та досліджували цей масив. Співставляючи різні дані, виникає думка, що тут таки був справжній середньовічний скельний замок, гірська оборонна фортеця і сторожова сигнальна застава або станиця на торговому шляху до перевалів. Крім того, Бубнище таки пережило принаймні два-три періоди за час свого функціонування. Замок розраховувався на тривале користування, отже не був справою рук повстанських загонів або опришків, які могли бути тут випадково або тимчасово. Він будувався капітально, ще до використання вогнепальної зброї, у двох планах: побутовому (господарські споруди, предмети побуту) та оборонному (рів, насип, частокіл, перекидний міст, брама, бійниця, башта, криниця-резервуар).
Дослідник краю Р. Скворій припускає, що перша третина XVI ст. була останнім періодом функціонування урицької і бубнищанської кріпостей. Руїни якихось прибудов до скель проіснували до 1843 року, а залишки рову, земляного валу, криниці й частини склепіння над нею збереглися донині.
Крім цього, Бубнище — місце перебування січових стрільців, відділів Української повстанської армії, а також багатьох видатних людей.