Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. На думку археологів, фортеця існувала вже в середині XII століття, коли кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю, і діяв важливий сухопутний торговельний шлях — Берладська дорога, що вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли 4 фортеці — у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.

Існує кілька гіпотез стосовно походження назви міста — від латинського слова colonia; від імені галицького короля та угорського королевича Коломана; від руменського слова culmen; від половецького слова "каламиє"; від язичеського ідола Мия; від сполучення іменника "коло" і дієслова "мити, обмивати"; від чоловічого імені Коломий; від хорватського слова "коломийє" (глибока вибоїна, наповнена водою). Остання версія вважається найбільш достовірною, бо на території Прикарпаття у VII-Х ст. перебували племена білих хорватів.

Берладська дорога до нині зберегла в місті свій історичний напрям і з давніх пір відома серед мешканців під назвою Стара дорога. Обіч неї на високому пагорбі над річкою Чорний Потік стояла фортеця, навпроти — торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок. А на південний схід від укріплення на високому лівому березі річки розташовувалося велике міське поселення.

Цілком можливо, що Коломийська фортеця могла бути спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі його укріплення.

Згодом укріплений центр Коломиї містився поблизу теперішньої ратуші. Це місце в історичних джерелах мала назву Старий Двір. В документах 1411, 1448 і 1517 рр. про нього мовиться як про оборонний замок.

1405 року Коломия отримала Магдебурзьке право. Місто розросталось спочатку на правому березі річки Чорний Потік, потім поступово дійшло на півдні до старих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід. Коломиї надано важливі привілеї, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Маґістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних "вікон" в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 році в місті було 50 зваричів солі. Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Містом пролягав шлях на Київ, Угорщину і Чехію.

Покуття та Коломия постійно були ареною воєн і грабіжницьких нападів. У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. В 1498 році турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді татари майже щороку здійснювали набіги на покутські землі. Польська хроніка за 1621 рік описує: "Місто татарами спалене, і люди з нього вибрані", а за 1624 р. є запис, що татарами місто "з ґрунту знесене". Враховуючи незахищеність міста перед нападами чужинця, а також близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди мешканцям, місто було перенесене далі на північ, на територію нинішнього центру.

Новий замок був збудований на пагорбі, де пізніше розташувалося подвір'я міської гімназії. Навколо замку був земляний вал із частоколом та двома баштами, а також великий рів з водою. В'їзди з боку Снятина та Обертина перекривали звідні мости. 1648 року повстанські загони Семена Височана не змогли здобути замок, де знайшли притулок міщани та шляхта з навколишніх містечок. На новому місці був збудований домініканський монастир. Згодом, після касації ордену домініканців у 1788 році, монастир закрили, а його приміщення передали маґістрату. В 1855 році на місці монастиря збудували церкву св. Михаїла.

У 1772 році, після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. За новим адміністративним поділом 1781 р., Коломия була приєднана до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. Лише 1811 року створюється Коломийська округа (циркуль). В околицях міста стали виникати німецькі колонії. У місті концентрується велика кількість війська, впродовж XIX ст. уряд будує в Коломиї шість військових касарень та три порохові склади.

Душпастирську працю в цей період провадять костел Діви Марії (від 1353 р.), домініканський кляштор (засн. 1220 р., зруйнований татарами XVI ст.), кляштор Діви Марії (1413 р.), францисканський чернечий дім (з 1345 р.), Благовіщенський василіанський монастир (1530 р.), церква Преображення Господнього (1587 р.), головна синагога (1664 р.).

У 1865 році пожежа знищила давню ратушу (з усім маґістратським архівом) і велику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку "місто збудувало блок домів для погорільців". З того часу в Коломиї почали з'являтися муровані кам'яниці, поступово витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Новий етап у розвитку Коломиї настав після 1866 року, коли розпочався рух на залізниці Львів-Чернівці, а далі — на Яси та Бухарест. Тоді в Слободі Рунгуській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре вугілля. В Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля. У 1876 році в Коломиї працювало 53 шевці, 39 пекарів, 27 столярів, 28 різників, 24 гончарі, 22 ковалі, 18 пекарів, 11 бляхарів. В 70-х рр. ХІХ ст. тут діяли п'ять шкіряних і вісім винокурних заводів, лісопильні, працювало 150 ткацьких верстатів, у 1899 р. було споруджено нафтопереробний завод.

У 1864 році в місті була відкрита друкарня братів Білоусів, у 1865 р. стала виходити перша газета "Голос народний", а в 1867 р. започатковане книговидання. Після довгого домагання у 1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. — гончарну школу, в 1892 р. — школу деревного промислу. У 1877 році була заснована філія товариства "Просвіта", а в 1895 році — товариство "Коломийський Боян". Лише 1 вересня 1900 р. рескриптом цісаря Франца Йосифа І утворено окрему українську державну гімназію.

У 1910 році в Коломиї було 42,7 тисячі мешканців (20,5% греко-католиків, 32,2% латинників, 44.3% жидів). Для порівняння, у Станіславові — 33,3 тис., Тернополі — 33,9 тис.

На початку XX сторіччя Коломия була одним із найбільших міст Галичини. За кількістю жителів місто поступалося лише Львову, Кракову та Перемишлю. Коломия стала осередком національного руху. В місті будують Народний дім, з 1902 року проводять січові свята, створюють мережу музичних і культурно-мистецьких товариств, у травні 1914 року відкривають пам'ятник Шевченкові.

У місті діяли осередки польських, австрійських, єврейських та українських політичних партій і товариств, серед них т-во "Народна воля", Руська радикальна партія, робітниче т-во "Поступ", пожежно-гімнастичне т-во "Січ", т-во "Просвіта", товариство імені Качковського... З містом ХІХ — поч. ХХ ст. пов'язана творчість Гвідо де Батаглії, Софрона Витвицького, Оскара Кольберга, Францішка Карпінського, Леопольда Вайгеля, Володимира Шухевича, Франтішека Ржегоржа.

У 1861 році була створена Перша міська гімназія з німецькою мовою викладання, а у 1900 році утворено окрему українську державну гімназію. В коломийських гімназіях працювало і вчилось багато відомих діячів культури і мистецтва.

Коломия стала значним видавничим осередком. Протягом 1864-1941 рр. у місті побачило світ 890 книжок і брошур лише українською мовою. Серед видавничих підприємств найбільшими були друкарня Вільґельма Браунера і відоме видавництво "Галицька накладня" коломийського купця Якуба Оренштайна. У друкарні Браунера виходили у світ науково-популярний тижневик "Поступ", часопис для народу "Хлопська правда", орган українсько-руського учительства "Прапор", політико-економічний часопис "Право народу", часопис "Віра і наука", безпартійний становий часопис "Голос дяків", селянський двотижневик "Плуг", журнал молодої літератури "Зеркало".

Редактором коломийської газети "Поступ" (1903-1905) був Лесь Гринюк (1883-1911), що походив із села Воскресинців, що біля Коломиї. Друкувався Лесь Гринюк у "Літературно-науковому віснику", в альманасі "За красою", у газетах "Буковина", "Поступ". За життя письменника вийшла лише одна лірична збірка його новел і нарисів "Весняні вечори" (Коломия, 1904), оскільки на більше не стало коштів. Лесь Гринюк чимало перекладав ("Тараса Бульбу" Гоголя, деякі прозові твори Андрєєва, норвезького прозаїка Бйорнсона, філософський трактат Ніцше "Так мовив Заратустра"), заробляючи цією працею у коломийського видавця Якова Оренштайна на життя.

З початком світової війни сотні добровольців з Коломиї та повіту вступили до лав Січових стрільців. 15 вересня 1914 року в Коломию ввійшли російські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук у руки. Під час перебування царських військ був зруйнований пам'ятник Шевченку, заборонено видання українських газет, журналів, книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків Греко-Католицька Церква.

3 березня 1918 року в Коломиї відбулося Свято миру і державності, в якому взяли участь близько 30 тисяч жителів Покуття і Гуцульщини. Учасники цих народних зборів вимагали об'єднання всіх українських земель Галичини в окремий коронний край із окремим сеймом, намісником і українською адміністрацією. В ніч на 1 листопада 1918 року український військовий комітет перебрав владу в Коломиї. Сотні жителів міста пішли добровольцями в УГА. Коломия стала базою формування частин УГА: Коломийської бригади, полку ім. гетьмана Івана Мазепи, Гуцульського пробоєвого куреня. Та під час травневого наступу польської армії у тил ЗУНР вдарили румунські війська. 24 травня 1919 року Коломию захопили румуни, а згодом край окупувала польська влада.

У роки ІІ Світової війни радянські та німецькі окупанти запровадили терористичний режим: проводили арешти, конфіскації, закривали українські установи, винищували та депортували людей. Також було знищене єврейське населення. Людність Коломиї після воєнних лихоліть зменшилась удвічі.

За радянських часів Коломия стала значним промисловим центром. На початку 90-х років у місті діяло понад 50 промислових, транспортних, будівельних і торговельних підприємств, на яких працювало понад 20 тис. робітників.