Отари повернулися з випасу в горах. Вівчарі звезли з верховинських полонин у села сир, який дозрів за сезон літування. Саме час його куштувати. Вурда, будз, бринза — це різновиди сиру з овечого молока. Здається, що молоко у всіх овець однакове, і варять сири за одними рецептами, а таки смакує бринза в кожного вівчаря в кожному селі інакше. Дегустація є головною темою рахівського фестивалю. А загалом його організатори намагаються відродити давню традицію осінніх ярмарків, коли на продаж і на показ виставляли не тільки продукти, але й ткані і плетені з овечої вовни речі.

Сир, бринза, вурда, будз - це головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, структурою і технологією приготування. Спершу молоко скисає, його проварюють, утворюються згустки сиру, їх виймають руками, зліплюючи в кулі завбільшки з баранячу голову, вивішують, щоб процідився і спресувався. Сир дрібненько перетирають з сіллю і зберігають у дерев'яних кадках вже бринзу, тому справжня гуцульська бринза розсипчаста, а не пружня і волога як у нас в магазинах. Те, що продається в магазинах - це швидше просто гуцульський сир, саме так він і виглядає. Якщо сир прокоптять - це будз. Будз зберігають в колибах на полицях прикривши мішковиною, а шкоринка у нього як у хліба - товста і коричнева. Після того, як з кислого молока вийняли сир, все що залишилося - м`яка сирна маса - це вурда, її теж формують у кульки, але вони вже не такі пружні як сир і легко розвалюються, якщо доторкнутися ложкою. На смак вурда ніжна і просто розчиняється, якщо притиснути язиком до піднебіння.