Волинська область

Волинська область знаходиться в північно-західній частині України. На півночі її проходить державний кордон з Республікою Білорусь протяжністю 195 км, на заході - з Республікою Польща - 135 км. На півдні Волинь межує з Львівською, на сході - з Рівненською областями України. Утворена область в нинішньому територіальному поділі в грудні 1939 року. Площа Волинської області – 20,2 тис. кв. км., що становить 3,3 відсотка території України. В краї є 4 міста обласного підпорядкування — Луцьк, Ковель, Нововолинськ, Володимир-Волинський.

Чисельність населення Волинської області на 1 січня 2005 року становить 1044,8 тис.осіб (2,2% населення України). Серед волинян 96,9% — українці, 2,4% — росіяни, 0,1% — поляки, 0,3% — білоруси, решта — чехи, словаки, німці, євреї, представники інших національностей. Найбільшим за чисельністю жителів є обласний центр — Луцьк, населення якого налічує 220 тис. осіб.

За природними умовами Волинь ділиться на три зони: північно-поліську, південно-поліську й лісостепову. Найбільшою є північно-поліська зона, яка займає три четвертих території області. Характерною особливістю цієї зони є рівнинна низина, яка здебільшого покрита лісом і болотами. Південно-поліська і лісостепова зони розташовані на Волинсько-Подільській височині, що характерна хвилястим рельєфом і пагорбами різної висоти. Найвища точка Волині знаходиться біля села Бужанка Горохівського району —292 м над рівнем моря. Найнижча — 139 метрів — поблизу гирла річки Стохід, там, де вона впадає в Прип'ять. Волинський край поетично називають голубооким. Дійсно тут є 220 великих і малих озер. Найбільші серед них — Світязь, Пулемецьке, Турське. Налічується майже 130 річок і річечок. На Півночі тече ріка Прип'ять з притоками Вижівкою, Туріею, Стоходом. Однією з них є річка Стир, яка пересікає своїм руслом обласний центр, м. Луцьк. Всі ці ріки несуть свої води в Дніпро, а далі — в басейн Чорного моря. На заході області вбирає в себе ряд приток ріка Західний Буг, яка несе свої води в басейн Балтійського моря. Отже, через Волинь проходить водорозділ між річками басейнів двох морів. Загальна протяжність річок на території області становить понад три тисячі кілометрів.

В озерах, річках, інших водоймах Волині водиться 35 видів риб, зокрема, короп, карась, лящ, сом, окунь, вугор, лин, судак, щука, марена, товстолобик і т.д. Волинь — край гаїв та лісів. Понад 700 тисяч га тут займають хвойні і змішані ліси, зелені насадження. Найбільш поширені лісові породи — сосна, ялина, дуб, береза, вільха, граб, ясен, клен та інші. Зустрічаються унікальні породи дерев: модрина європейська, дуб черешковий і червоний, кедр сибірський, пірамідальна і кульоподібна туя. Тваринний світ представляють лосі, благородні олені, косулі, зайці, дикі кабани, вовки, лисиці і рідкісні — зубри, бобри, видри, чорні лелеки, сірі чаплі, фазани, тетеруки, глухарі та інші.

Багата область різноманітними мінерально-сировинними ресурсами. В південно-західній частині розробляються поклади кам’яного вугілля, що відносяться до Львівсько-Волинського басейну. Близько 7 млрд. кубічних метрів газу розвідано в Локачинському родовищі. Ряд родовищ самородної міді виявлено на Ратнівщині. На півночі області є поклади жовтих і зернистих фосфатів. В озерах знаходяться значні запаси (понад 61 млн.тонн) сапропелю - цінної сировини, яка використовується як добрива, кормові добавки для підгодівлі худоби, а також в медицині. Родовища карбонатної сировини оцінюються в 29 мільйонів тонн. В господарствах використовують виготовлене із місцевої сировини вапно, карбід. Промислове значення мають поклади базальтів. У польській зоні краю є значні родовища торфу, гончарної глини.

Волинь — древня земля, невід'ємна частина України. Ряд істориків вважають, що її назва походить від міста “Велиня”, про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Велинь за 20 км на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ “валінана” арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х ст. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип'яті.

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі — “Повісті минулих літ”, де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: “...бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни”. І далі: “Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...”.

В Іпатіївському літописі під 981 роком зазначається, що земля дулібів-волиняк входить в Київську Русь. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Велинь й назвав його Володимиром. У “Повісті минулих літ” згадується, що в 988 році князь Володимир Святославович віддав це місто своєму синові Всеволоду в удільне володіння. Місто Володимир стає не тільки політичним, а й релігійним центром князівства. Розвиваються й міцніють міста краю — Луцьк, Бужськ, Перемиль, Турійськ, Шепель, Любомль.

Першим волинським князем, який перебував на “княжому столі” у Володимирі, був Всеволод Володимирович (988 p.), згодом — Святослав Ярославович, Олег Святославович, Святополк Ярославович та інші. Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині понад 200 років, започаткував внук Володимира Мономаха князь Ізяслав, який княжив у Володимирі в 1136-1154 роках. Волинь з 1157 року відокремилася в самостійне від Києва князівство. Князь Мстислав Ізяславович споруджував тут храми, зміцнював князівство. Величі і могутності набула Волинь за князя Романа Мстиславовича (117І-І205 рр.), полководця, будівничого, дипломата. Він захищав край від нападів з півночі ятвягів, литовців, а з півдня — половців, будував і зміцнював фортеці в Берестє, Кобрині, Любомлі, Ратно, Камені. В 1199 р. Роман Мстиславович приєднав до свого князівства Галичину. Постала могутня Волинсько—Галицька держава, яка була значною політичною та економічною силою. Літопис називає князя Романа Мстиславовича мудрим правителем, який “одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих”.

За князя Данила Галицького (І205-І264 pp.), сина Романа, Волинсько-Галицька держава мала великий авторитет у Європі. Данило був визнаний королем й посилював могутність князівства. Увійшов в історію Волині як князь-книжник і філософ Володимир Василькович (І269-І289 pp.). За двадцять років свого князювання він дбав про розвиток міст, будував церкви і монастирі, писав і роздавав книги. Як і його дід Данило, мав титул “короля Руci і князя Володимирії” волинський князь Юрій І (1301-1315 pp.). В 1340 р. волинські бояри проголосили князем Любарта, сина Великого князя Литовського Гедиміана. Любарт прийшов на волинський престол вже будучи одруженим з княжною Бушею — дочкою луцького князя Лева. Як волинський князь, Любарт правив майже 50 років, правив за традиціями і законами своїх попередників. Проте за наступників Любарта Волинь поступово переходить під Литовське князівство. Вища на той час давня українська культура переймається литовцями, а давня українська мова стає другою офіційною мовою Литви. Польські королі розширюють свою експансію на схід, відірвавши західну частину Волині. Після Люблінської унії 1569 р. шляхетська Польща захоплює всю Волинь і створює Волинське воєводство, де проводить політику національного і релігійного пригноблення.

В 1704 р. проходив Волинь із своїм військом гетьман Іван Мазепа, 1768 року захопила цей край і стихія гайдамацького повстання, названого Коліївщиною. З другим поділом Польщі 1793 року частина Східної Волині відійшла до складу Російської імперії, а в 1795 році, після третього поділу, — вся Західна Волинь увійшла до Росії. Була утворена Волинська губернія. Друга половина XIX століття характеризується значним промисловим розвитком краю, створенням нових підприємств. В 1873 р. було побудовано залізницю Здолбунів-Ковель, в 1877 р. Люблін-Ковель.

В роки першої світової війни через Волинь декілька разів проходила лінія фронту між російськими, з одного боку, і австро-німецькими військами, з другого. В червні 1916 р. російські війська під командуванням генерала Брусилова прорвали фронт, зайняли Луцьк і відтіснили австро-німецькі війська на лінію річки Стохід. Більше року протримався фронт на цій лінії, внаслідок цього було знищено багато довколишніх населених пунктів. У вересні 1920 року край потрапляє під польську окупацію, майже на двадцять літ прикриту Ризьким договором 1921 року. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку.

Нині Волинь — складова частина незалежної України. Історико-культурний потенціал краю достатньо великий, щоб бути цікавим для відвідувачів: загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва — 837. На базі історико-культурного та архітектурного потенціалу створено Луцький державний історико-архітектурний заповідник.