Куликів

Село Куликів відоме на початку XIV ст, і початково воно називалося Бощ. Це було гніздо родини Куликівських. У 1398 р. Миколай з Куликова заклав тут католицьку парафію.
У XVI ст. Куликів був вже містом.
У 1431 р. король Владислав Ягайло надав місто Янові з Конєцполя, у другій половині XV ст. містечко належало Куликівським, потім Гербуртам і Журавінським. Тоді місто було вже оточене валами з частоколом і вежами, існував і дерев'яний замок.
11 липня 1657 р. Стефан Чарнецький у війні з військом семигородського князя Д'єрдя II Ракоці після звитяжної битви під Магеровим розбив у затяжній сутичці під Куликовим частину його тилових загонів.
У II пол. XVII ст. Куликів опиняється у руках Собеських і був приєднаний до Жовківського маєтку. Король Ян ІІІ Собеський поселяв тут турецьких і татарських полонених. Вони займалися виробництвом бурок і коців, якими славилося місто у XVII і XVIII ст. Традиційним заняттям їх нащадків було шевство і садівництво. Відомим місцевим продуктом був славний у XVIII ст. куликівський мед.
У І пол.  XVIII ст. місто разом із Жовківським маєтком перейшло до Радзивілів. Після поділу Польщі, виставлений на продаж Куликівський маєток купили Батовські. За автрійських часів і у міжвоєнний період Куликів був містечком у Жовківському повіті.

Містечко частково зберегло свій давній урбаністичний уклад з прямокутним ринком, перерізаним жвавою трасою зі Львова до Жовкви. Недалеко від ринку стоїть чи не найцінніша пам'ятка Куликова — готичний костел Св. Миколая, один із найстаріших в околицях Львова.

У північно-східній частині містечка є залишки земляних фортифікацій, що оточували колись дерев'яний замок власників Куликова. З 1569 р. Куликів мав Магдебурзьке право, що пізніше підтвердив король Ян III Собеський, яке в свою чергу надавало право самоврядування місту і закріплювало права купців, міщан, ремісників, а також надавало право міщанам будувати потужні фортифікації, що забезпечувало оборону міста. А це в свою чергу сприяло розвитку торгівлі, ремесел, освіти та збільшенню населення міста. А товари куликівських ремісників до Другої Світової війни славились не лише на галицькому ринку, але й далеко за його межами. Це була насамперед продукція місцевих шевців — славетні "куликовські бути" оспівували навіть у батярських піснях Галицької столиці. За радянської влади шевців об'єднали в артілі, потім зробили в містечку взуттєву фабрику, яка стала філією ВО "Прогрес". Ще одним славетним товаром міста був куликівський хліб. Ще перед І Світовою війною хліб вже не возили з Куликова, а пекли у самому Львові, зокрема у "Куликівській пекарні" Натана Шварца на вулиці Джерельній. Та після Другої Світової ніхто не відважився у Львові випікати вже "куликівський хліб". Зате ковбаса "Куликівська" пережила усі війни, революції та окупації. Донині на львівських базарах перекупки закликають скуштувати ковбаску "зі самого Куликова", хоча справді "Куликівської" серед них не так вже й багато.

З Куликова вийшли просвітянин Степан Шах (Перський), письменниця Агата Турчинська, о. Сильвестр Лепкий — галицький літератор та батько поетів Богдана та Левка Лепких. А ще народився в Куликові народний артист та міністр культури і мистецтв в уряді Віктора Ющенка — Богдан Ступка.

Версії походження назви:

Стосовно походження назви міста є дві версії. Справа в тому, що назви багатьох містечок та селищ у цьому районі мають закінчення на -ів (наприклад, Малехів (стара назва Малешків), Зашків, Дорошів Великий і Малий (стара назва Дорогошів), Куликів, Сулимів, Звертів, Артасів), а це свідчить про те, що назви свої вони отримали десь у 13 столітті, так само як і Львів. І якщо Львів був оборонним городом князя Лева Даниловича, так і ці місцевості, очевидно, були подібними укріпленими оселями якогось боярина Мелешка, Зашка, Дорогоша, Кулика, Сулими і т. п. На горбах східного підніжжя Львівсько-Томашівського Розточчя були побудовані оборонні пункти старого торговельного і військово-стратегічного воєнного шляху зі Львова на Волинь. Ці пункти називалися стовпами, і їхнім завданням було обороняти цей шлях від ворогів зі сходу — кочівників, татарської орди і решти.

І якраз стовп Кулика був найсильніший, бо він був розташований на горбі, з трьох сторін оточений ставами, а шийка з західного боку була перекопана і залита водою, тобто фактично він був як острів. На додаток до того тут є гора Червоний Камінь, яка служила обсерваційним пунктом, який використовувався Австрією у першій світовій війні для спостереження за північчю та сходом, звідки йшла російська армія.

За іншою версією, містечко отримало свою назву від птахів куликів, які селилися тут по берегах річок та боліт. Цей птах є і на гербі міста, золотий кулик на зеленому полі, а над ним — золотий хрест. Герб увінчаний срібною міською короною з трьома вежами.

Пташки чи не пташки, але у давні часи Куликів був дійсно оборонним і досить потужним містом, про що свідчать документи з XV ст. (1431 р.), та містом-фортецею, що підтверджують документи і такі топоніми, як Вали, Загорода, Львівське, Белзьке або Жовківське передмістя.

Важлива інформація:
Код для міжміського зв'язку 03252
Фотогалерея
 Готичний костел Св. Миколая (реставрований у 1926 р.)  Готичний костел Св. Миколая (реставрований у 1926 р.)
Варто відвідати