Параска Плитка-Горицвіт — гуцульська письменниця, мисткиня, фольклорист, етнограф, художниця і фотограф. Музей, присвячений творчості мисткині розміщений у будинку, де вона жила і працювала.
Життєвий шлях Параски був тернистим. Вона закінчила лише чотири класи школи, але завдяки батькові, який знав декілька мов, вивчила німецьку. Тому під час Другої світової війни працювала перекладачем у сільській канцелярії.
А у 1943 — самотужки дісталася Німеччини, аби вступити до університету. Та замість навчання, потрапила на службу до німецької родини, де потерпала від принижень. Повернувшись до Криворівні, долучилася до національно-визвольного руху, стала зв'язковою УПА під псевдонімом Ластівка, носила повстанцям до лісу харчі та теплі речі.
Саме за сприяння діяльності ОУН-УПА у 1945 р. Параску Плитку-Горицвіт разом з тисячами інших дівчат зі Західної України товарними ешелонами відправляють до Сибіру.
Дорогою туди дівчина відморозила ноги, і її залишили в уральському тюремному шпиталі. Від ампутації її врятував грузинський лікар, якого вона з подякою згадувала все життя. Дівчині після цього довелось майже п'ять років пересуватися на милицях. З 1947 року відбувала термін у спецтаборі в Спаську (Казахстан).
У таборах познайомилася з юним грузинським художником, з яким довго переписувалася та в якого закохалася. Параска встигла переслати собі додому адресу коханого.
Через 10 років таборів мисткиню звільнили за амністією неповнолітніх. Тоді їй було 27. Вона повернулась у Криворівню. Швидко зрозуміла, що батько, не схваливши її зв'язок з грузинським художником, знищив лист. Дівчина не змогла пробачити батька за такий вчинок, тому жила окремо у кімнатці, яка раніше слугувала батькові кузнею. Пам'ятаючи свою любов, вона на все життя залишилася самотньою, повністю присвятивши себе творчості. Спершу активно включилася у громадське життя, брала участь у толоках, працювала художником у лісгоспі, створила хор, займалась фольклористикою, письменницькою творчістю, малювала й фотографувала. Але згодом поступово усамітнилася для виконання даної колись (ще в ув'язненні) обітниці — славити Мир Божий.
З того часу вела аскетичний спосіб життя, жила з того, що приносили односельці.
У 1970-х роках водила експедиції по Карпатах, показуючи студентам гори.
Параска Плитка-Горицвіт спробувала себе у різних жанрах.
Вона написала близько 50 великих рукописних книг (кожна з яких складає близько 500 сторінок). Після того, як Микола Джура (керівник музею Івана Франка) подарував Парасці друкарську машинку, вона стала використовувати її для своєї роботи. Загалом вона написала ще близько 800 маленьких книг (друкованих та рукописних). Кожну з них вона власноруч прикрашала, розмальовувала, робила палітурки. Власне вони і складають більшу частину експозиції музею.
Параска була захоплена визвольною боротьбою індійського народу, філософією миру національного індійського пророка Махатми Ганді. Помилково вважають, що вона писала листи до його дочки Індіри. Насправді Індіра Ганді не була родичкою Махатми. Однак була визначним політиком та прем'єр-міністром Індії.
Тому не дивно, що у доробку Параски є твори про індійську культуру, які ілюструвала своїми малюнками.
Вона писала прозу, поезію, зокрема верлібри, казки і навіть фантастично-пригодницький роман "Індійські заграви", про пригоди гуцулів в Індії, а ще залишила щоденники.
Також вона писала картини, ікони, які потім пороздавала односельцям, декілька ікон досі зберігаються у місцевій церкві. Окрім цього мисткиня робила витинанки.
Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотопроцес.
Фотографувала довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Загалом ентузіастам з Києва у 2011 р. вдалось знайти понад 4 тис. знімків. Деякі з них лежали під ліжком Параски у пакеті, підписані як "Невдалі кадри, надто бліді". А зараз ними захоплюються у різних країнах світу. Також ведуться роботи по реставрації знімків. Деякі кадри сформували у виставку "Портрет місця і часу", вона активно експонується, її вже побачили в декількох містах України та Польщі. На жаль, останні роки Параска Плитка-Горицвіт прожила в злиднях і немочі, майже втративши зір. Щоправда, кажуть, що до неї дуже часто навідувалась місцева дітвора. Бачили в ній надійного товариша. Та й Параска дуже любила дітей, часто дарувала їм витинанки, малюнки, любила слухати як вони декламують вірші, часто фотографувала їх.
Цікавим фактом також є те, що приставка до прізвища "Горицвіт" — це псевдонім. Стосовно цього є цікава цитата:
" — Я була малою, Параска розповідала, що взяла псевдонім Горицвіт, бо доля її схожа на цю квітку. Мовляв, яскраво квітує, та скоро відцвітає. Думаю, це було пов’язано з якимись особистими почуттями, але Параска не розповідала це, казала, розкаже, як підросту, а коли підросла, то не до цього було, я свої юнацькі клопоти мала. Зараз дуже шкодую, що не все уважно слухала, що Параска розповідала", — згадує Валентина Харук (теперішній завідувач музею).

За домовленістю.

Безкоштовно.
Можливі пожертви.

Безкоштовно.

Івано-Франківська область
Верховинський район
с. Криворівня

+38 (097) 771-07-43

До Верховини автобусом або маршруткою з Івано-Франківська. Вийти в центрі, далі на таксі, маршрутним транспортом до села Криворівня.