Вадовіце

Перша письмова згадка про Вадовіце датується 1325 роком. Тоді назва населеного пункту була вказана у рахунку за будівничі роботи одного з храмів. Ще одним підтверженням існування Вадовіц у цей період став акт вірності 1325 року чеському королю Яну Люксембурзького від освєнцімського князя Яна І Схоласта. Міські права населеному пункту князь Казимир І надав майже сто років потому — у 1430 році. У цьому ж році внаслідок пожежі місто фактично повністю зникло з карти Польщі. Для того, щоб його швидко відбудувати, князь Казимир І прийняв рішення надати Вадовіцам Кульмське право. Завдяки цьому колоністи, які розвивалися під впливом Кульмського верховного суду, отримували особливі привілеї Тевтонського ордену для поселення, торгівлі та ремісництва у цій місцевості.

Як для колоністів так і для місцевих мешканців Кульмське право було значно гнучкішим та вигіднішим, ніж Маґдебурзьке, яке на той час було поширене у польських містах. На практиці це відобразилось в тому, що люди були звільнені від усіх княжих повинностей терміном на шестирічний період. Окрім того, дозволена вільна вирубка дерев у княжих лісах та риболовля у річці Скаві по середах та п'ятницях. Згідно тексту привілею, який був виданий на кілька років пізніше, права вільної торгівлі надавались також кравцям, шевцям, корчмарям та пивоварам.

Сьогодні Вадовіце є одним з найвідоміших міст Польщі і це не стільки зумовлено його історико-архітектурною спадщиною, як тим, що саме тут 18 травня 1920 року народився один з найвідоміших поляків минулого століття - Кароль Войтила, знаний пізніше як Папа Іван Павло ІІ. Він став першим в історії папою-слов'янином і 6-м суверенним головою міста-держави Ватикан. Його перебування на посаді голови римо-католицької церкви тривало в період з 16 жовтня 1978 року по 2 квітня 2005 року. Будучи папою, Кароль Войтила відвідав рідні Вадовіце тричі: у 1979, 1991 і 1999 роках.

Папа Іван Павло ІІ — перший понтифік, який умів вибачатися. Підрахували, що загалом з моменту обрання головою католицької церкви, він вибачався з різних причин приблизно 100 разів. Найперше вибачився перед італійцями за погане володіння їхньою мовою. Перед китайцями — за допущені католицькою церквою помилки часів колоніалізму. Вибачався перед індіанцями та африканцями. Перед юдеями — за антисемітизм церкви. У 1992 році Папа Іван Павло ІІ публічно вибачався перед покійним Галілео Галілеєм, оголосив рішення інквізиції помилковим і реабілітував вченого, повернувши йому «право бути законним сином церкви». Потім були реабілітовані Джордано Бруно, Савонарола, Ян Гус і Мартін Лютер. У зверненні до жінок щиро каявся у співучасті церкви в їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі і у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене «братам з інших конфесій». Перебуваючи з паломницьким візитом Україною, у Києві відразу ж по приїзді в аеропорт визнав провину за «помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому».

Через 6 років після смерті Папи Івана Павла ІІ, його тіло було ексгумовано і розміщено перед головним вівтарем собору св. Петра, а після беатифікації — перепоховано у новій гробниці. Згодом мармурову плиту, якою була накрита колишня могила понтифіка, відправлять на його батьківщину — до Польщі. 1 травня 2011 року Папа Римський Бенедикт XVI причислив Івана Павла ІІ до лику Блаженних.